Розділ 4

Енцо

Ніколи не любив ранні підйоми.

На відміну від свого брата, я завжди віддавав перевагу тому, щоб спати допізна й гуляти ночами. На безсоння, як мій дорогий брат, я, слава світу мафії, не страждав. І хоча моя дисципліна шкутильгала на обидві ноги, за всі ці роки мене навіть мама не змогла перевиховати.

З кухні нашого номера пахне чудовою свіжою кавою та якоюсь випічкою, яку я куштував хіба що далеко в дитинстві. Знаєте, у домашньої їжі є якийсь особливий смак і... як там каже нинішнє покоління? Вайб? 

Запахи настільки спокусливі, що мені доводиться скинути ковдру й, навіть не накидаючи лляну сорочку (у номері й без того жарко), вирушити на розвідку. Майї в ліжку вже немає. І, як підказує мені чуття, творцем цих божественних ароматів могла бути тільки вона.

Опинившись у дверному отворі, я так і завмираю.

Моя апетитна пампушка стоїть біля плити у своїй милій піжамі й смажить панкейки.

Так, цей запах ранкових ласощів я не забуду ніколи — мама теж любила готувати їх у вихідні. Але не тільки аромати змушують мене завмерти на місці. Майя в тій самій плюшевій піжамі, що й учора. Мій погляд ковзає по її фігурі з ніг до голови, ще раз оцінюючи м'які вигини — тепер уже ззаду.

У Майї бісівсько апетитні форми. Дівчина точно не була товстою, але й худенькою її назвати язик не повертався. Її статура має ту саму ідеальну «золоту середину», яка приваблює мене, як бджолу приваблює мед.

У нашу першу зустріч я одразу звернув увагу зовсім не на її фігуру, а на усмішку. Коли Майя усміхалася, її милі щічки ставали ще помітнішими. От тільки звичка постійно прикривати рот долонею, коли вона сміється або усміхається, мене не на жарт дратувала. Ні, я нічого не маю прот цього жесту, хай прикриває рот, коли розмовляє з іншими чоловіками, — її усмішка має належати тільки мені! Я сам бісівсько хотів бачити її чарівне обличчя повністю.

Судячи з усього, дівчина слухає музику в навушниках: її стегна ритмічно похитуються з боку в бік, і вона злегка пританцьовує на місці. Її апетитна дупка в цей момент виглядає настільки спокусливо, що я ледве не забуваю, як дихати.

У якийсь момент Майя обертається. Її веселий вираз обличчя тут же змінюється спочатку переляком, а потім легкою суворістю.

— Доброго ранку! — На моєму обличчі розпливається найзадоволеніша посмішка. Ця мила хмарка не лише збила мені дихання, а й викликала в моєї чоловічої гідності вельми красномовну реакцію.

Майя витягає навушники з вух і бурчить мені у відповідь щось невиразне. У мені тут же прокидаються бентеження й спантеличеність. Якби я її розбудив, то добре, нехай хмариться в своє задоволення, але ж вона встала сама й тепер хмуриться, точно грозова хмара! Ну нічого, з цим я ще розберуся. А зараз — сніданок.

— Запросиш? — питаю я, розуміючи, що сама ця похмура крихітка мене за стіл кликати не збирається.

Майя лише мовчки вказує рукою на стілець. Я без зволікань займаю своє місце. Через хвилину вона ставить переді мною тарілку з панкейками, і від самого їхнього вигляду в мене блищать очі. Ідеально золотисті, пишні, политі густим шоколадним сиропом і прикрашені свіжими ягодами малини...

Узявши один панкейк пальцями, я відкушую шматочок. Світ навколо ніби тієї ж секунди грає яскравими барвами, а я знаходжу новий сенс життя!

Усередині виявляється соковита шоколадна начинка, і навіть із нею панкейк просмажений до абсолютного ідеалу. Сил немає, як смачно! Навіть прикро визнавати, але мама такі ніколи не готувала. У маминої їжі, звісно, свій унікальний смак, але, сили мафії, до чого ж це божественно!

— Знаєш, недарма кажуть, що шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок. Мій шлунок тепер не зможе жити без цих панкейків, а ніс — без цього божевільного запаху! Це просто...

Я підводжу на неї погляд. Обличчя Майї трохи розслабляється, і я хитро посміхаюся. Помітивши, як вона з замиранням серця чекає продовження, я вирішую довести справу до кінця. Не можу ж я допустити, щоб моя солодка пампушка задихнулася від очікування? Не можу, я собі цього не пробачу. Такий алмаз треба берегти й плекати.

— Це просто перфекто, белліссімо! — Я складаю пальці у відомому італійському жесті й додаю в голос трохи італійського лиску.

Від моїх слів на обличчі Майї нарешті починає пробиватися та сама усмішка, якої я так пристрасно чекав. Я завмираю: ще секунда, її губи вигнуться, і я побачу ці ямочки, що зводять із розуму... Але рівно в той момент, коли вона починає усміхатися, Майя знову прикриває рот рукою й швидко відвертається! Я встигаю вловити лише мінливий вигин губ і сміхотливі очі.

Мій внутрішній голос ричить від протесту. Я хмурюся — мені катастрофічно треба бачити її усмішку повністю! У думках я вже перевертаю цей кухонний стіл від досади.

— Дякую, — тихо й скромно відповідає Майя, усе ще не повертаючись до мене.

І моя досада тут же випаровується. На зміну їй приходить дивовижно тепле, легке почуття, що змушує мене розслабитися.

— У нас сьогодні багато роботи? — питаю я, бажаючи переключитися. Треба ж занурюватися в справи, та й із Майєю хочеться просто поговорити — хай навіть про роботу, а то вона тільки й робить, що бурчить та хмуриться, як мила хмарка.

— Програму вечора, персонал, список гостей і музикантів Данте затвердив давно. Нам треба лише ще раз усе перевірити й бути присутніми на самому святі, — Майя повертається, сідає за стіл навпроти мене й береться за свій панкейк.

Усмішки на її обличчі вже немає, що мене трохи засмучує, але вона хоча б перестає хмуритися. Це вже можна вважати величезним кроком уперед на шляху до нашого зближення. А від дружніх стосунків ядумаю швидко перейти до статусу пари.

— Значить, зустрічаємося через годину біля ресепшена, і ти будеш мені все показувати.

Майя мовчки киває й уттикається поглядом у тарілку, а я вирішую перенаправити думки з цієї спокусливої пампушки на справи, якими мені належить сьогодні зайнятися.