Розділ 3

Майя

Я стою в дверному отворі ванної кімнати й з побоюванням дивлюся на велике двоспальне ліжко, на якому вільно розкинувся Енцо. Його очі заплющені, а дихання залишається рівним: груди неквапливо підіймаються й опускаються...

На нього так цікаво дивитися, що моє серце, яке тільки-но калатало як скажене, на мить завмирає.

— І довго ти там стоятимеш? — несподівано питає Енцо, і від його голосу я буквально підстрибую на місці. — Виходь давай, поки я сам по тебе не пішов, — погрожує він.

Я просто панікую від такої заяви — це ж абсурд! Мені й так дико некомфортно від думки, що ми житимемо в одному номері майже тиждень, а він ще й кидається такими фразами. І по голосу зрозуміло: цей хлопець не жартує.

— Уже навіть у ванній посидіти спокійно не дають, — насупившись, бурмочу я й неохоче роблю крок у кімнату.

Я вперто дивлюся в підлогу, не бажаючи піднімати очі на Енцо. Сама не розумію, чому так його боюся. Але варто мені глянути на нього, як серце починає виробляти шалені кульбіти, а щоки, я впевнена, заливає яскравий рум'янець.

— Мила піжамка, — промовляє Енцо, і я миттю підводжу на нього погляд.

— Ага, — бурчу я й починаю розстеляти свій бік ліжка.

Так і знала, що він теж вважатиме цю піжаму безглуздою — он як посміхається! От правильно мачуха каже: мені треба худнути й перестати поводитися як дитина.

Ну чому? Чому хлопець, за яким я сохну вже пів року, який мені вперше по-справжньому сподобався, викликає в мене такий страх? Я боюся навіть подивитися йому в очі! Дуже хочу сподобатися йому, але в мене нічого не виходить. Напевно, усе річ у моїй вазі...

Та й хто взагалі схоче полюбити товстушку? Тим більше такий вродливий чоловік, за яким дівчата ходять табунами.

Я ж бачила, як Енцо дивився на адміністраторку на ресепшені. І як вона поглинала його очима, поки я намагалася врегулювати цю безглузду ситуацію з номером. І навіть з цією місіє не змогла впоратись. У результаті я замкнена з ним в одній спальні, навіть без можливості нормально поплакати від образи й несправедливості долі.

На щастя, подушок на ліжку багато. Улігшись і прикривши ноги, я починаю вибудовувати між нами барикаду.

— Серйозно? — зі щирим здивуванням питає Енцо.

А я не розумію, що його так вразило. Не думав же він, що ми спатимемо в одному ліжку без жодних меж?

— Не хочу, щоб ти розпускав руки, — бурчу я.

І хоча я чудово розумію, що на таку, як я, у нього навряд чи встане, мені все одно не хочеться, щоб він від банальної нудьги — раз уже привести сюди чергову подружку не вийде — спокусив мене, а потім розбив мені серце.

— А може, боїшся, що сама не стримаєшся й кинешся на мене? — з веселощами в голосі відповідає цей самозакоханий павич.

Я нагороджую його найзлішим поглядом, на який тільки здатна, і не менш грізно відповідаю:

— Багато про себе думаєш.

Закінчивши будувати барикаду з подушок, я відвертаюся до стіни.

— О, пампушка сьогодні не в настрої, — продовжує знущатися він. — І хто ж її образив? Може, я можу допомогти?

— Допоможи собі заткнутися, — ціджу крізь зуби.

Мене ще ніхто не називав пампушкою. Невже я настільки товста, що заслужила таке принизливе прізвисько? Навіть Данте називає Кайлу своєю «милою катастрофою» — тому що в неї вибуховий характер і вона гіперактивна. А цей павич кличе мене пампушкою просто тому, що вважає товстою. Це так гидко й принизливо...

Мені точно не щастить у цьому житті. Мама померла, мачуха торочить, що я товста, тато не звертає уваги, тепер ще й чоловік моєї мрії відкрито посміюється з мене. За що мені все це?!

— Слухай, якщо не хочеш казати, хто тебе образив — щоб я надрав цьому ідіоту дупу, — можна просто сказати, що моя допомога не потрібна. А от грубити не варто. Я цього точно не заслужив, — суворо реагує на мої слова Енцо.

Пружини матраца скриплять, і в кімнаті настає тиша. Коли Енцо вимикає світильник зі свого боку, я нарешті видихаю й даю волю сльозам. Вони одна за одною скочуються по щоках, всотуючись у м'яку тканину подушки, поки я намагаюся стримати хлипання.

Значить, спочатку наговорив мені капостей, а потім зробив винною? Нічого нового. З мачухою таке відбувалося постійно. Але сльози все одно печуть очі, ніби мені знову шістнадцять і мене вперше кинув хлопець, заявивши, що «така жирна свиня псує його репутацію».

Я досі пам'ятаю той день і все, що було після. Кайла з Кларою тоді, після уроків вибили з того придурка всю дур, але осад залишився на все життя...

Це буде найскладніше й найсумніше відрядження у моєму житті....