Глава 15

Потужна злива не вщухала з самого ранку. Важкі краплі, гнані поривчастим вітром, ритмічно тарабанили у скло, а полотно неба, затягнуте непроглядними хмарами, раз у раз осяювали короткі спалахи блискавиць.

Заняття добігало кінця. Монотонний голос лектора заколисував, від нудьги на сон хилило страшенно, аж очі самі собою закривалися. Підтримуючи рукою важку від думок голову, Ксюша сперлася ліктем на край парти й знічев'я водила кульковою ручкою по аркушу, але з таким слабким натиском, що на білосніжному папері не залишалося й сліду чорнила. Дівчина глянула на зап'ястя, досі перетягнуте еластичним бинтом, і насупилася — травма дратувала її.

Останній навчальний день вона теж уявляла трохи інакше — більш радісним чи що, сповненим передчуттям свободи, певної легкості, ніби нарешті скидаєш ярмо, що здавалося довічним. Сподівання не справдилися: власні відчуття не йшли ні в яке порівняння з очікуваними. Тіло й розум охопила цілковита апатія, що не залишала сил поворухнутися зайвий раз, навіть чекати дзвоника вдавалося насилу. На додаток до цього дівчину не полишало незбагненне почуття тривоги, яке не давало спокою впродовж усього тижню.

Підозри почали згущуватися ще чотири дні тому, коли після розмови по душам з батьком, майже опівночі на порозі їх квартири виник невідомий.

— За твоїм татом, певно, не одна черга жінок вишиковується, — повертаючи Ксюшу на тлінну землю, подруга добряче штовхнула її ліктем. — Чуєш мене?

— Чого ти? Боляче! — засичала Дашкевич, яку застали зненацька — неочікуваний й чуттєвий удар по ребрах ледь не вибив з неї весь дух. — Ти про що взагалі? — лоб дівчини спантеличено зморщився. Батько ніколи офіційно не знайомив її з жінками, які б претендували на місце матері, але й сумнівів в тому, що шанувальниць у нього багацько, вона не мала. Сама бачила які хижі погляди на нього кидають, коли з'являється на публіці.

— Лишень подивись, який ставний! Зовсім не виглядає на свої роки! — Ярмакова посунула до неї телефон, де на весь екран красувалася фотографія Володимира Юрійовича в діловому костюмі, ніби сшитому на замовлення — так ідеально той сидів по фігурі.

Дашкевич опустила очі, куточки її губ ледь помітно сіпнулися вгору — коли тільки старий встиг так ошатно вбратися. Сьогодні він пішов з дому набагато раніше, ніж вона прокинулася, і як стало зрозуміло по розкиданим всюди речам — збирався поспіхом.

Помилувавшись вдосталь, Ксюша перегорнула до наступної, і подих перехопило — поряд з батьком стояв той самий чоловік неприємної зовнішності з лякаюче світлими, майже безбарвними очима, який буквально вдерся в їх квартиру напередодні. Його дівчина бачила лише мигцем, але впізнала без зволікання — обличчя закарбувалося в пам'яті.

“У нас є тільки він... Без цих свідчень справа розвалиться! Я на вас розраховую!”, стривожений голос, який Ксюша підслухала, знову забринів у вухах. Дівчина і сама толком не могла пояснити, що тоді підштовхнуло навшпиньках перетнути коридор й підкрастися до ледь прочинених дверей — зовсім не схоже на її звичну поведінку. Добре хоч, встигла сховатися в спальні раніше, ніж батько запримітив тінь за непрозорим склом — інакше, ох, скрутно би прийшлося. Більшу частину часу вона вела себе розсудливо, але бували моменти, коли так доводила батька, що була певна — той готовий дістати ремінь і взятися за виховні заходи негайно. Незважаючи на її досі солідний вік.

Стосовно роботи Володимир змалечку встановив суворе правило, яке залишалося незмінними досі — ніяких питань. Років з шести Дашкевич чітко усвідомила: не можна пхати пальці в розетку і розпитувати татка про злочинців, яких він ловить — рівень загрози в обох випадках зашкалює.

Ще тиждень тому Ксюша закрила б очі на непрошеного нічного гостя, як не раз робила це до того — не він перший, не він останній. Дівчина навчилася майстерно не помічати, що світ навколо раз у раз потрібно рятувати, і для цього завжди необхідна особиста присутність її батька. Тим паче, генерал сам допомагав ігнорувати все, що відбувається, виставивши “залізну завісу" між особистим та робочим життям. Варто було йому тільки один раз відступитися від принципу, сказати те, що вона так воліла почути про Алекса, як все почало йти шкереберть.

— Тільки не кажи, що вирішила мені в мачухи записатися! — Ксюша відбулася млявим жартом й почала вчитуватися в короткі рядки репортажу. Той вийшов декілька хвилин тому, але новина вже піднялася в усіх новинних рейтингах на самісіньку верхівку.

— Залежить від того, як будеш поводитися! — прошепотіла Карина з поблажливою усмішкою, але подруга ніяк не відреагувала, продовжуючи витріщатися в екран і читати, безмовно рухаючи губами. — Добре, і кроку не ступлю в його бік! Обіцяю! Телефон поверни!

— Почекай! Цей чоловік поруч з ним, — Ксюша перегорнула назад і постукала нігтиком по фізіономії чоловіка, — тут написано, що він — прокурор… — вона замовкла на півслові, не бажаючи втягувати подругу в свої теорії змов. — Боже, у мене голова йде обертом!

Ярмакова подивилася на Ксюшу сторожко, ніби не впізнавала зовсім, й зашепотіла:

— Відколи ти почала так люто цікавитися справами, в яких бере участь твій батько? Щось я за чотири роки жодного разу не пригадую… Розповідай вже, що ти дізналася! Якщо нас і прикопають десь в лісі, то вдвох, а це буде братська могила! Не так вже й нудно помирати!

Ксюша, переймаючись сумнівами й докорами сумління, виклала майже все, що знала: і про раптове одкровення батька стосовно зайнятості Матвєєва, і про появу схвильованого прокурора. Вона наблизилася до самої межі, занесла ногу, але не переступила її — змовчала лише про підслухане.