Глава 14

— Я правильно зрозумів: руденька наполегливо намагається прибрати тебе до рук, але ти відчайдушно пручаєшся? — брюнет гигикнув, відірвав погляд із грайливими смішинками від планшета, який майже приклеївся до його рук, та покосився на снайпера. Ефектну дівчину, яка осідлала Матвєєва в барі, Кліщ запам'ятав чітко, навіть встиг трохи позаздрити товаришу. — Подряпини на спині — її нігтиків справа?

Алекс невдоволено стиснув губи і, не ставши довго обмірковувати відповідь, рикнув:

— Ти довго будеш знущатися? Краще скажи, я можу розраховувати на твою допомогу або мені варто пошукати когось іншого? — важко зітхнувши, хлопець додав. — У тому то й справа, що не її...

— Отже, справжня подружка Янгола ревнує... Гаразд-гаразд, врятую твоє особисте життя, давай свій шпигунський пристрій і вважай, ти в неоплатному боргу перед Батьківщиною, — Кліщ простягнув відкриту долоню і поманив пальцями. — Поколупаюся під час обіду... Якщо там щось є, ми про це дізнаємося!

— Де колупатися зібралися, якщо не секрет? — не встиг Алекс передати радисту-напів хакеру телефон, як у дверях з'явилася могутня фігура підполковника, упакована в штани і футболку кольору хакі. — Чого замовкли? Цікаво ж! Може розважуся, складу вам компанію...

— Товаришу підполковник, ми... — Кліщ в одну мить втратив всю впевненість.

— Порушники порядку, ось ви хто, — грізно перебив його бурмотіння Єгер. — Один уже дві хвилини, як повинен повзати на стрільбищі, а другий — пальці стирати в аналітичному відділі. Самоорганізація, як у дошкільнят! Слухай мою команду: щоб я кліпнути очима не встиг, а вас вже ні слуху, ні духу. Інакше поколупаюся я і обіцяю, вам це абсолютно не сподобається! На вихід, кроком руш!

— Слухаюсь! — хором відгукнулися хлопці і, ледь не навшпиньках минаючи командира, покинули роздягальню.

— Такими темпами скоро в нашому дошкільному закладі почне процвітати «дідівщина», — озирнувся за спину Кліщ, щоб переконатися, що командир не почує його слів. Вони зупинилися біля сходів, потрібно було розійтися. — Так, телефон давай, поки не забув! І біжи, Матвєєв, — хлопець кивнув в кінець коридору, де замаячив снайпер із КОРД-а, — на тебе там кращий друг Гєнка зачекався.

— Завжди намагався уникати такої дружби! — зціпивши зуби, пробурчав Алекс і покрокував до громила, який зиркав на нього ворожо.

Вітатися не довелося, як тільки брюнет наблизився, Куріленко презирливо зміряв його поглядом і без єдиного звуку рушив в бік збройового складу. Матвєєв здивовано підвів одну брову, ледь стримавши смішок, і пішов за самопроголошеним суперником, який націлився на його місце.

Зброярню Алекс покидав в ще більш змішаних почуттях. За час, що він перевдягався, його особисту гвинтівку внесли до реєстру центру — про це свідчили дрібні білі цифри на ствольній накладці. Хлопець мимоволі провів нігтем по фарбі, перевіряючи її на стійкість, і вже пошкодував, що не залишив гвинтівку під ліжком — там його Barrett* хоч і в пилу, зате без варварських міток.

Заздрісний погляд громила, який ковзнув по холоднокованому стволу, не залишився непоміченим. Американські гвинтівки повинні були поставити на озброєння спецпідрозділів ще кілька років тому, але, мабуть, вистачило не всім. «Якщо зі мною щось трапиться, нового господаря тобі знайдуть швидко», хмикнув Матвєєв подумки, міцніше стиснув зброю в руках і, натягнувши лямку чохла на плече, вийшов на вулицю. Другий снайпер нагнав його біля рогу будівлі, попутно огортаючи сигаретним димом.

— Навіщо повернувся? Набридло бігати в рядах фашистів? — невдоволено пролунало прямо над вухом. Отже, не тільки йому відомий підспідок вояки. В особисті справи в центрі спеціальних операцій, мабуть, насіння загортають — ніякої конфеденційності. "А я навіть імена не всіх своїх знаю, не кажучи вже про прізвища".

У Алекса знову все напружилося в грудях, нестерпно засвербіли кулаки, а очі швидко почали відзначати ті місця на фізіономії КОРД-івця, які слід було підкоригувати в першу чергу. Протягом останніх трьох років Німеччина була Матвєєву домівкою, нехай і вимушеною — через напружені стосунки з батьком. Те, що його прийняли в ряди місцевої поліції, закривши очі на десятки різних «але» — небувала фортуна для випускника університету. Одного татуювання на всю спину вистачало, щоб закрити йому дорогу на держслужбу. Тож шанс, який випав, Алекс цінував і слухати, як хтось змішує колишніх товаришів по службі з брудом, совість не дозволяла.

— Я хоча б ще здатний бігати, — Матвєєв кілька разів махнув долонею перед обличчям хлопця, допомагаючи диму, що струменів з його розчинених губ, розсіятися в повітрі. Годинник на лівій руці брюнета вчасно завібрував — терміновий виклик означав, що тренування не буде. Чому Алекс безсумнівно був радий, бо в такій компанії хотілося, щоб вороги не схибили з пострілом.  На жаль, бійку "за честь мундира" теж доведеться відкласти до кращих часів.

До гаража, де був оголошений загальний збір, снайпер діставався бігцем. Команда під керівництвом Єгеря в повному зборі вже метушилася біля мікроавтобуса, закидаючи в нього рюкзаки зі спорядженням та амуніцію. Перше, що спало Матвєєву на очі — Кузя з коробкою сухого пайка в руках. Нічого хорошого підмічене не віщувало — навряд чи вони сьогодні повернуться на обід.

Не минуло й трьох хвилин, як машина, за кермом якої сидів сам підполковник, покинула територію центру. Куди вони прямували не знав ніхто, але й ставити питання командиру не поспішав.