Глава 13

Ксюша мовчки піднялася зі стільця і на негнучких ногах дісталася коридору. Серце калатало в грудях, заглушаючи не тільки тривожні, взагалі будь-які думки. Здавна в її голову закрадалося, що батько влаштував стеження — в його становищі гріх не скористатися такою опцією. Іноді підозрілі машини супроводжували дівчину по місту чи то тільки ввижалося, але викрити генерала жодного разу не вдалося — той ніколи не дивував обізнаністю в її особистих справах. Нічим себе не виказував.

Невже сьогодні помітив, які іскри летять між донькою та підлеглим, та вирішив зловити обох на гарячому? Вона стовідсотково втратила пильність — поруч з Алексом взагалі неможливо себе контролювати, кляті гормони б'ють фонтаном, ніби знову чотирнадцять. Повідомлення про те, що старий переночує в будинку друга стало спусковим гачком хитрого плану, на який вона попалася, як дитина. Відправити її наодинці з хлопцем в місто, як коробка шоколадних цукерок, кинутих на столі — мало хто встоїть.

Відкладати неминуче не мало сенсу. Не догадавшись глянути на вмонтований в стіну екранчик інтеркому, або, хоча б, в дверне вічко, Ксюша торкнулася блискучої ручки й відчинила. 

Чого Дашкевич боялася і сама до ладу не могла пояснити: їй двадцять, надто доросла, щоб батько щось заборонював, та й не йому обирати з ким доньці кохатися, але стільки всіляких "не" крутилося на язиці, аж подих перехопило.

— Доброго дня, Ксюше! Я вже почала хвилюватися, що нікого вдома немає… — енергійно заторохтіла дама середніх років, яка в очікуванні нетерпляче тупцювала на сходовій клітці. Ксюша відчула приємне тремтіння, що пробігло вздовж хребта, і натягнула привітну усмішку на обличчя, коли їй в руки сунули білосніжний конверт, щільно набитий купюрами. У низці останніх подій дівчині зовсім не спадало на згадку, що настав час приймати оплату за оренду квартири, хоча протягом останніх років робила вона це регулярно.

— Хто приходив? — за її відсутності Алекс не ворухнувся з місця, сидів, занурившись в роздуми, та міцно стискав пальцями чашку з охолонувшим напоєм.

— Можеш видихнути — не по твою душу! — Ксюша не знала, кого заспокоює цими словами в першу чергу — його чи себе. — Ковалевські раніше жили в сусідньому будинку, після переїзду почали здавати квартиру, але їм трапився не надто сумлінний ріелтор. А я років з тринадцяти знаю, як сплачувати за комунальні рахунки і номер сантехніка в швидкому наборі. Що злякався, що батько нагряне зненацька?

— Злякався? Ти що! — Алекс повернувся до дівчини в півоберта і притягнув ближче, саджаючи на коліна спиною до себе. Його руки зімкнулися на її животі, губи торкнулися основи шиї, шатенці стало лоскотно і вона розсміялася. — У будь-який момент готовий взяти відповідальність за свої вчинки...

— Навіть так? — Ксюша закусила нижню губу, намагаючись опанувати себе, хоча в його обіймах вдавалося насилу. — Особисто я з будь-якою відповідальністю нікуди не поспішаю. До того ж, хіба тобі не вистачає однієї панянки, яка намагається силоміць затягнути під вінець?

— Кажеш, ніяких прихованих мотивів? — чарівна усмішка, на яку вона зиркнула через плече, змусила все всередині стиснутися. "Не можна закохатися за два дні!", присоромила вона себе.

— Тільки плотські втіхи! — відповіла зухвало, боячись зізнатися, що дивні почуття розростаються в грудях. Вона так довго намагалася знайти підходящого хлопця, що ніяк не могла усвідомити, що думка про серйозні стосунки лякає її ні на жарт. — По інший бік барикад: сесія, захист диплома... Мені тільки особистих драм не вистачає, щоб влаштувати геноцид нервових клітин, — все, що вона говорила, звучало як жалюгідне виправдання. Ксюша не вірила сама собі.

— Ще ніхто так відкрито не зізнавався, що використовує мене… — Матвєєв, поклавши підборіддя на оголене плече дівчини, інстинктивно продовжив фліртувати. Дивуватися не варто, їх знайомство відбулося лише завдяки цьому пориву. Тільки незрозумілий сумбур в голові, сигналізував про те, що хлопець не зрадів почутому. На перший погляд, хто не мріє мати секс і щоб водночас на його свободу не зазіхали. Чому ж тоді так образливо, коли в тобі не бачать кандидата на “довго і щасливо”?

— І що відчуваєш? — Ксюша ніби танком пройшлася по його самолюбству і не збиралася зупинятися на досягнутому. На секунду він уявив, як чужі руки торкаються дівочого тіла, яке завжди неймовірно приємно пахне й дражнить кашемірової м'якістю при кожному дотику, і мимоволі пригорнув дівчину дужче до себе. Дашкевич, відчувши, як хлопець сильніше втискає її в своє тіло, здивовано смикнула головою, намагаючись перехопити його погляд. Знайти в ньому бажану відповідь.

Матвєєв тут же послабив хватку, лаючи себе за імпульсивність, й на мить прикрив очі. Снайпер, який раз у раз втрачає контроль — майже списана бойова одиниця, а він занадто молодий, щоб втратити все і відправитися в запас. Або й того гірше — зіграти в ящик. "Чорт, що я кою!”, проричав хлопець нечутно. “Зі своїм життям би розібратися, а не спати з генеральською донькою в того під носом”.

— Розумію, що відбувається! Цього цілком достатньо… — видавив він з себе, не вважаючи за потрібне пояснюватися, яку гаму почуттів і переживань відчуває насправді. Дівчина очікувала почути що завгодно, але не це. Одна брова підлетіла вгору, висловлюючи її здивування, стиснуті губи затремтіли. 

— Тоді не буду приховувати, що генерал дав вільну на сьогодні… Залишишся? — якби, Алексу вистачило духу на щось романтичне, Ксюша запропонувала б це з радістю, але тепер відчувала себе брудною дівкою, яка випрошує близькість, щоб не лишитися на самоті. Матвєєв так вчасно згадав її попередні слова про олов'яного солдатика і його ніби обдало крижаною водою.