Глава 8

Чорний броньований мікроавтобус без будь-яких відомчих позначень під керуванням Айболіта нісся до центру міста на гранично допустимій швидкості. Переднє сидіння поруч з водієм зайняв командир загону — Єгер, справжнього імені якого ніхто з хлопців досі не знав. Та й розпитувати особливого бажання не було.

Повідомлення про початок стрілянини, на яке відреагувала команда, прийшло з одного зі спальних районів. Місцевий дільничний, котрого першим викликали на місце перелякані мешканці, до такого повороту подій виявився не готовий, тож запросив підкріплення. От тільки наряд патрульних, що прибув слідом, нічим, крім як огородити територію й не пускати людей під обстріл, допомогти не зміг.

— Ні, — дивлячись через тоноване вікно на високоповерхові забудови, похитав головою рудоволосий, — все ж у нас в селі набагато краще: природа незаймана, майже дика, повітря свіже, до річки рукою подати… А тут що? Суцільний мурашник!

— І як же тебе в цей мурашник занесло? — з іронічною посмішкою на губах, не втримався від запитання Алекс. — Не силоміць же тягнули?

— Сам приїхав, — важко зітхнув Кузя, якому у місті було тісно й не вистачало подиху свободи, до якого він звик. — Я ж після інженерного батальйону, роз'їжджав по всій Європі з місією ООН, бомби Другої світової знешкоджував! Їх досі в найнесподіваніших місцях знаходять! А у нас в селі, — він посміхнувся сумно, — вважай, в кожному городі була! Виріс з ними в обіймах! А потім якось все закрутилося: у відпустці зустрів дівчину, одружився, влаштувався в вибухотехнічну службу Рівненської області, щоб жити разом. І от нещодавно отримав пропозицію перебратися до столиці. Дружині народжувати скоро, а тут пологові будинки найкращі, та й нагорі квартиру пообіцяли молодій сім'ї, якщо погоджуся. Ми вже півтора року в комуналці, бачу як Настюсі погано з сусідами. А що я? Я — людина маленька! У будь-який момент можу перетворитися на фарш. Тут хоч за ризик платять більше!

— Отже, домовий більше не безхатько? — ледве дослухавши історію, знову відзначився дурнощами Кліщ, за що тут же отримав стусана Матвєєва. — Мовчу-мовчу! — жартівливо піднявши руки, здався брюнет з коротким їжачком волосся, побачивши грізний погляд Янгола.

— Ми на місці! — нарешті ожив Єгер, який за всю поїздку не вимовив жодного слова — лише витріщався в екранчик маленького планшета. — Нікому не треба нагадувати, щоб зав'язали шнурки і натягнули балаклави на обличчя? — озвучив риторичне питання підполковник і першим покинув салон, голосно грюкнувши дверима.

— Відчуваю себе трирічною дитиною, — пирхнув Кліщ, у якого поведінка командира викликала найбільше невдоволення. — Коли повернемося, наліплю собі на шафку яблучко! — він із силою потягнув двері салону, які піддаючись потужному ривку, плавно від'їхали в бік.

— Відразу після прибирання у сортирі! — насміхаючись, поплескав його по плечу Кузя й вийшов на вулицю слідом.

Зі зворотного боку будівлі почувся перший постріл, і всі хлопці, інстинктивно підігнувши коліна і міцно стиснувши руками чотирьох кілограмові штурмові гвинтівки, короткими перебігами вишикувалися біля стіни. Поруч з ними матеріалізувався переляканий дільничний:

— Це Петрович з тридцять сьомої квартири! Напився до чортиків, вирішив, що дружина йому зраджує, ось і стріляє з мисливської рушниці навмання! Вимагає, щоб її привели додому!

— Тобто це не організована злочинна група і навіть не захоплення заручників, — з кам'яним виразом обличчя підбив підсумок Айболіт. — А що поліція? У них занадто багато інших важливих справ? Або ми тепер на кожен цирк виїжджаємо?

— Відставити балачки! — рикнув на нього Єгер, який цим завданням переслідував зовсім іншу мету — йому потрібно цих фахівців-одноосібників зробити справжньою командою, що буде діяти, як єдиний механізм. І чим швидше, тим краще. — Якщо керівництво накаже і "зайців" у тролейбусах будемо відловлювати! Ваші варіанти?

— Почекати! — з пустотливою усмішкою знизав плечима Кліщ, у якого думки, здавалося, зовсім не фільтрувалася здоровим глуздом. — У нього ж в квартирі не арсенал міноборони, кулі скоро закінчаться!

— Нагадай-но, за що тебе сюди відрядили...? Наступний! — насупивши брови, Єгер похитав головою, засуджуючи хлопця за недозволену пустотливість.

— Світлошумову гранату у вікно! І виламати двері! — подав голос "зелений" штурмовик, який забув, що вони не на полі бою комп’ютерної гри, а діють в оточенні мирних жителів.

— Або Янгол може його з “оптики” зняти! — вислухавши пропозицію Люцифера, хрюкнув від сміху Кліщ. — З сусідньої березки!

— Дякую! Вже бачу ці заголовки в пресі... У когось сьогодні будуть адекватні ідеї? — Єгер не здавався до останнього, даючи підлеглим шанс. — Або дочекаємося перших жертв, щоб ваші мізки включилися?

— Відволікти до вхідних дверей! Через сусідню квартиру потрапити всередину! Знешкодити! — коротко озвучив план дій Матвєєв, побудувавши схему в голові. Для снайперів, які працюють поодинці, надважливо самостійно передбачати все: яку позицію зайняти, куди рушать охоронці, після того, як мета знешкоджена, та як піти непоміченим. 

— Приймається, — задоволено кивнув Єгер, почувши першу здорову думку, і вирішив уважніше придивитися до Матвєєва, який подавав великі надії. — Що ж, командуй! За результат відповідаєш особисто!

— Слухаюсь! — коротко відповів Алекс командиру і повернувся до дільничного, що в очікуванні нових пострілів, боязко переминався з ноги на ногу. — Добре, Люц, ви з Айболітом відволікаєте нашого божевільного сусіда. Кузя, у нас сьогодні невелике тренування з альпінізму! Сподіваюся, ти не боїшся висоти! Кліщ, а ви з Віктором Михайловичем знайдіть вже дружину цього “мисливця”! - Матвєєв простягнув вперед кулак, закликаючи товаришів зробити те саме. — Ну що, командос, розбіглися!