Розділ 67

Крики, постріли й відблиски вогню розривали ніч. Метал контейнерів глухо відлунював кулі, і в цьому хаосі Данило тягнув Катерину вперед, прорізаючи шлях серед смертельного лабіринту.

Попереду, між рядами, майнув сірий плащ. “Сірий” рухався швидко, але методично, прикриваючись охоронцями. Він відходив, ніби заздалегідь знав усі виходи.

— Ліворуч! — крикнула Світлана в рацію. — Він намагається вийти до старих складів!

Данило різко зупинився, пригорнув Катерину до себе й прошепотів:
— Зараз — на моєму сигналі. Не відходь ні на крок.

Він випустив коротку чергу, збивши одного з охоронців, і вони рвонули далі. Катерина відчувала, як гарячий метал куль свистить поруч, але її тіло рухалося в унісон із Данилом — він був її щитом, її провідником у цьому пеклі.

“Сірий” кинув швидкий погляд назад. Їхні очі на мить зустрілися. Катерина відчула холодний різаний страх — це були очі людини, яка не знає жалю.

— Він бачить нас! — прошепотіла вона.

— І добре, — зціпив зуби Данило. — Тепер він знає, що ми йдемо саме за ним.

Охоронець вискочив збоку, націлив автомат. Данило різким рухом відштовхнув Катерину за контейнер, сам рвонув уперед, збив нападника й нейтралізував його одним точним ударом. Він обернувся, вклав у її погляд наказ:
— Далі — разом.

Вони бігли, ховаючись у тіні, і все ближче чули важкі кроки “Сірого”. Той рухався до старого складу з іржавими воротами.

— Він хоче зникнути в підземних переходах! — крикнула Світлана. — Якщо він увійде туди — ми його втратимо!

Данило стиснув руку Катерини, відчуваючи, як вона тремтить, але не відпускає його. Його голос був глухий, але сповнений вогню:
— Це наш шанс. Або зараз, або ніколи.

Вони вирвалися з-за контейнера й майже одночасно кинулися до складу.

“Сірий” вже відчиняв двері, коли Данило вигукнув:
— Стій!

Чоловік на мить завмер, потім повільно обернувся. Його тінь розтягнулася в жовтому світлі лампи. Погляд холодний, крижаний, але з ледь помітною цікавістю.

— О, то це ви ті, хто так наполегливо мене переслідує? — його голос звучав рівно, майже насмішкувато. — Знаєте, у вас гарна сміливість. Шкода, що вона вас уб’є.

За його спиною знову з’явився рух. Ще двоє охоронців вискочили з темряви.

Катерина злякано зойкнула, але Данило вже підняв зброю. Він стояв перед нею, готовий прийняти весь вогонь на себе.

У цю мить стало зрозуміло: наступна секунда вирішить, чи зможуть вони схопити “Сірого”, чи ця ніч стане пасткою, з якої не буде виходу.