Розділ 66

Друга машина зупинилася різко, шини завили по бетону. З неї висипали озброєні люди — ще шестеро, усі в чорному, рухалися чітко й злагоджено.

— Чорт! — прошипів Артем у рацію. — Це не угода, це прочісування!

Світлана з даху тихо, але різко:
— У них тепловізори. Якщо підуть рядами — знайдуть нас за дві хвилини.

Катерина відчула, як у грудях стискається холодна паніка. Вона дивилася на Данила. Він залишався каменем — рівне дихання, спокійний погляд. Але пальці його стискали пістолет так, що кісточки побіліли.

“Сірий” підняв руку. Усі замовкли, і навіть вітер здавалося затих.
— Перевірте сектор, — коротко кинув він. Голос низький, глухий, від нього пробігав мороз.

Двоє охоронців рушили саме в їхній ряд контейнерів.

Катерина відчула, як її серце вистукує удари долі. Вона знала: за кілька секунд їх викриють.

Данило нахилився до неї, майже торкаючись губами вуха. Його голос був шепіт, але твердий, мов куля:
— Як тільки вони наблизяться — падай на землю. Не рухайся, доки я не скажу. Зрозуміла?

Вона кивнула, не довіряючи голосу.

Кроки наближалися. Залізні двері контейнера поруч дзенькнули від випадкового дотику. Один з охоронців різко обернув голову. Ліхтар ковзнув по темряві.

— Тут хтось є! — вигукнув він.

У ту ж секунду Данило рвонув Катерину вниз і водночас зробив постріл. Тиша ночі розірвалася. Охоронець упав. Другий кинувся за укриття й відкрив вогонь у відповідь.

— Виявлені! — Світлана закричала в рацію. — Усі — до бою!

З даху клацнув снайперський постріл — один із людей “Сірого” повалився, навіть не встигнувши вистрілити.

Доки вибухнули хаосом: крики, черги автоматів, гуркіт куль об залізні контейнери. Катерина лежала на холодному бетоні, відчуваючи, як по її тілу котиться адреналін. Вона бачила, як Данило діє — швидкий, точний, мов хижак серед хаосу. Його силует виринав і зникав, кожен рух був смертельно вивірений.

“Сірий” тим часом відступав. Його охоронці прикривали його, відкочуючи його назад до машини. Він не панікував — навіть у цій бійні залишався холодним і зібраним.

— Він тікає! — крикнув Сергій. — Якщо ми його втратимо — все дарма!

Данило вихопив Катерину за руку, піднімаючи її на ноги. Його очі палахкотіли вогнем битви.
— Тримайся поруч! Ми йдемо за ним!