Розділ 63

Невелике кафе на околиці міста, куди ніхто зазвичай не заглядав. Старі меблі, запах дешевої кави й цигаркового диму. Саме тут Данило домовився про зустріч із молодим логістом — Артемом Лисом, хлопцем років двадцяти семи, з переляканими очима й руками, які тремтіли, коли він діставав пачку сигарет.

Данило сидів навпроти, у темній сорочці, спокійний, зібраний. Його погляд пронизував хлопця наскрізь. Катерина лишалася осторонь, ніби випадкова відвідувачка, але її серце билося так, що вона боялася — його почують інші.

— То що, Артеме? — почав Данило низьким голосом. — Ти вже зрозумів, у що вляпався?

— Я… я просто робив свою роботу, — пробелькотів той, опускаючи очі. — Мені сказали оформлювати документи. Я навіть не знав, що там…

— Брехня, — різко перебив Данило. — Ти знав, що це сірі схеми. Ти підписував накладні на фірми-прокладки. Ти відмивав гроші. І тепер є два варіанти: або ти йдеш з нами далі і допомагаєш викрити тих, хто стоїть вище, або тебе просто спишуть. І повір, їм простіше буде позбутися тебе, ніж дати шанс проговоритися.

Артем зблід ще більше, пальці стискали сигарету так, що вона майже ламалася.
— Ви не розумієте… За цим стоїть не просто “хтось вище”. Це Корінь. Якщо я відкрию рота — мені кінець.

Катерина вперше подала голос:
— Якщо ти мовчатимеш — тобі теж кінець. Але з нами в тебе є шанс. Ми можемо тебе захистити.

Артем поглянув на неї, і в його очах промайнуло щось схоже на віру. Він затягнувся, випустив дим і прошепотів:
— Є один чоловік. Він не зустрічається напряму з Коренем, але передає всі його вказівки. Його називають “Сірий”. Якщо ви дістанете його — ви зможете вийти на Кореня.

Данило обмінявся швидким поглядом із Катериною. Це був той шанс, на який вони чекали.

— Де знайти цього “Сірого”? — спитав він, нахилившись ближче.

Артем ковтнув.
— Він завжди змінює місця. Але найближчої п’ятниці… буде в доках. Там перевалка контейнерів. Якщо прийдете — побачите його. Але… будьте обережні. Він завжди ходить із охороною.

Данило піднявся з-за столу, поклав руку хлопцеві на плече — не дружньо, а так, щоб той відчув вагу рішення.
— У тебе немає права помилитися, Артеме. Якщо це пастка — я знайду тебе першим.

Хлопець кивнув, і в його очах був лише страх.

Вони вийшли з кафе. Катерина зупинилася біля машини, вдихаючи холодне повітря.
— Доки, — сказала вона. — Це вже дуже близько.

Данило подивився на неї, його щелепа була напружена.
— Так. Це вже крок до Кореня. Але водночас — найнебезпечніший крок.