Розділ 59

Після нічної зради команда повернулася до роботи без зайвих слів. Усі сліди, що вели до Черкасова, тепер були їхнім головним шансом — і кожна хвилина могла коштувати комусь життя або втечі слідів у безодню.

Командир зібрав невеликий, але злагоджений пул: хакер у фургоні, двоє його людей для фізичного тиску, адвокат для фіксації процесу і Данило з Катериною — вони мали брати безпосередню участь у допиті. Черкасов, якого взяли раніше, сидів у кімнаті для допитів — нервовий, зморений, але ще не зламаний. Молодий логіст, що заставив їхню машину у пастку, стояв окремо, блідий і з придушеним соромом.

— Усе має бути за правилами, — твердо проговорив командир. — Ми не стаємо їхніми копіями. Ми беремо правду. І правда — наше головне знаряддя.

Хакер вже підключився: вивантажував журнали дзвінків Черкасова, синхронізував логи банківських переказів і перевіряв прив’язки GPS. Маленькі цифрові нитки, які він витягував, складалися в більшу мапу.

Черкасов дивився в підлогу, коли зайшли вони. Його пальці нервово крутили цигарку, хоча ніхто тут не палив.
— Ти знаєш, хто дав наказ? — почав командир, сідаючи навпроти. Його голос був спокійний, але в ньому не було місця для брехні.

Чоловік підвів очі.
— Ви думаєте, я сам… я просто виконував замовлення, — прошепотів він. — Я отримував листи, інструкції. Люди платили. Я робив свою роботу.

— Хто платив? Імена! — коротко вирвалось у Данила.

Черкасов зробив ковток повітря. Його очі були порожні.
— Ім’я, яке ви шукаєте, — сказав він повільно, — не вказано прямо. Там були коди. Але один номер повторювався — рахунок у банку, який вів до «Фонду Астарти». Я передавав інформацію далі.

Хакер підняв голову від екрану:
— Астарта? — пропискотів він. — Це… пов’язано з кількома схемами, що ми бачили. Їхні платежі йшли через мережу підставних компаній. Я можу простежити маршрут до одного проміжного офісу — але далі сліди йдуть під щитом юридичної особи.

Командир злегка нахилився:
— Добре. Ти не лише мовчиш, ти даєш нам нитку. Де цей офіс?

Черкасов назвав адресу в одному з промислових районів — місце, де за документами значився склад. Але коли вони перевірили записи камер, виявилось, що справжній прийом платежів і зустрічі відбувалися офшорно — переносилися на фізичні зустрічі в одному з невеликих готелів біля порту.

Паралельно адвокат фіксував усі покази — говорив про легальну процедуру, нотував відмови, розписував зобов’язання. Вони знали: якщо не закріплять усе правильно зараз, доказ можна буде легко оскаржити в суді.

Молодий логіст, якого привели пізніше, ледь дихав. Його голос тремтів, коли він розповідав:
— Вони дали мені завдання змінити маршрути на один день. Казали — це "адміністративне коригування". Я не думав… думав, це дрібниця. Гроші були… я мав борги.

Катерина дивилася йому в очі. В її голосі не було гніву, була лише цілеспрямована тиша.
— Хто давав листи? Хто з нашої логістики мав доступ до таких змін?

Логіст ковтнув повітря і кинув погляд на Черкасова.
— Я отримував підписані е-mail від "Офіса". Там були внутрішні коди, і в інструкціях — три ініціали. Я не знав, чи то людина чи департамент. Але одні ініціали повторювалися — "В.К."

Данило нахмурив лоба. Ініціали — це мало, але це вже була нитка, що вела вгору. Він відчув, як в голові складаються шматки пазла: Черкасов — платіж, «Фонд Астарти» — офіс у порту, ініціали В.К. — можливо, прізвище одного з прямих координаторів.

— Ми зробимо так, — сказав командир, звертаючись до хакера. — Ти йдеш по транзакціях «Астарти», відстежуєш далі. Перевір усі контакти, які мали доступ до внутрішнього e-mail "Офіса". Ми хочемо імена, телефони, маршрути пересилання.

Хакер занурився в роботу. Екрани миготіли, алгоритми шукали збіги, IP-адреси кидалися на карту. Через кілька годин з’явився результат: кілька платежів йшли через одну адвокатську контору, яка, у свою чергу, мала контакт з локальною фірмою логістики. Паралельно — телефонний запис, де голос, змінений фільтром, наказував змінити час доставки "через непередбачені обставини".

Командир перевірив дані.
— Ця адвокатська контора має клієнтів серед людей з високими зв’язками, — пробурмотів він. — І в її клієнтській базі — прізвище зі схожими ініціалами: В.К. — Володимир Корінь.

Катерина застигла. Ім’я повторювалося у неї в голові — як зовсім недавній привід для тривоги.
— Корінь? — прошепотіла вона. — Це ім’я згадувалося раніше… у матеріалах, що ми малювали.

Данило підняв на неї погляд, і в його очах горів холод.
— Так. І тепер у нас є нитка від логістики прямо до цих ініціалів. Ми не стрибаємо ще в відчай, але маємо тепер конкретне місце для контролю.

Командир розставив подальші кроки: адвокат подає клопотання на отримання ордерів для тимчасового вилучення фінансових документів у «Фонді Астарти» та адвокатської контори; хакер готує запасні сліди, щоб відвернути увагу, коли вони виїдуть; Данило з групою розробляє тактику для прихованого спостереження за портовим готелем і складом; Катерина і молодий логіст скооперуються, щоб побудувати хронологію — хто і коли змінював маршрути.

Черкасов сіпнувся, коли сказали його ім'я. Його голос зломився:
— Я не хотів… Я думав, що це дрібниці. Мені казали, що це частина «логістичного коригування». Я не знав, що вони підуть так далеко.

— Добре, — промовив командир. — Ти допомагаєш нам зараз. І якщо ти дійсно допоможеш — ми захистимо тебе. Але якщо зрадиш повторно — ми не станемо просити пощади.

Черкасов кивнув, усвідомивши, що тепер він більше не має виходу, окрім як співпрацювати. Він віддав те, що ще тримав: старі смс-логи, записи дзвінків, імена кур’єрів, і навіть епізодичні відомості про зустрічі у порту — тиху кав’ярню біля причалу, де "офіційні" зустрічі маскувалися під ділові сніданки.

Карта їхньої роботи стала чіткішою: платіжний слід, офіційний фасад, телефонні підказки, ініціали В.К. і згадка порту. Це вже не була лише цифрова гра — це була мережа людей, які координувалися в реальному просторі. І тепер у них був план.