Розділ 54

Коли оголосили її ім’я, Катерина відчула, як усередині все стиснулося. Зал суду, наповнений журналістами, глядачами й тими, хто прийшов просто з цікавості, затих. Вона повільно піднялася з місця, відчуваючи на собі десятки поглядів.

Данило провів її очима, його напружена постать ніби промовляла: «Ти зможеш. Я тут».

Катерина вийшла до трибуни. Її руки тремтіли, але голос прозвучав чітко й твердо:

— Мене звати Катерина Орлик. Я була всередині того, що ви називаєте «ядром». Я бачила їхні справжні обличчя — корупцію, залякування, маніпуляції людьми. І я вирішила мовчати… доки це не стало питанням життя та смерті.

У залі прокотився гул.

Адвокат «ядра» піднявся:
— Питання до свідка. Чи не правда, що ви маєте особисту неприязнь до мого клієнта, бо… — він зробив паузу, поглянувши в її досьє, — …ваш батько свого часу втратив посаду через скорочення, яке очолив він?

Катерина глибоко вдихнула. Це була спроба вдарити в найболючіше.

— Так, мій батько справді втратив роботу. Але я вийшла сюди не через це. Я не мщуся. Я хочу, щоб ті, хто зневажає закон і людей, відповіли перед правдою.

Адвокат знову спробував її перебити, але вона вже не зупинялася:

— Я принесла документи. Копії контрактів, які мені довірили як «безпечній особі». Там чорним по білому — перекази на офшорні рахунки. Імена, дати, підписи. Вони все ще на моїх носіях.

Зала вибухнула шумом. Суддя вдарив молотком.

— Тихо! Продовжуйте, пані Орлик.

Катерина відчула, як з плечей ніби спала невидима вага. Вона нарешті сказала це вголос, на очах у всіх. І вже не було шляху назад.

Данило, сидячи осторонь, ледь помітно посміхнувся. Вона зробила те, чого боялася найбільше. І цим переламала хід гри.