Розділ 46

План був простий у словах і жорстокий у виконанні: не штурмувати — проникнути, знайти і винести те, що підтвердить зв’язок ядра з замовниками, а потім тихо зникнути, перш ніж величезна машина впливу встигне зреагувати.

О 02:30 машина командира під’їхала до невеликого ділового кварталу в індустріальній зоні. Вулиця була безлюдна, лише слабке світло ламп висвітлювало фасади. Дві чорні «крайслери» зупинилися в тіні навпроти офісного центру; у салоні — командир, Данило, двоє його людей і дві «тіні» від оперативної групи. Хакер сидів у фургоні на відстані, готовий забезпечити «тиху завісу»: глушіння сигналів і фальшиві пакети трафіку, які відвернуть увагу охоронних служб.

— Сім хвилин, — прошепотів хакер у рацію. — Далі — моїй зоні вхід закриється; встигніть.

Вони пройшли до заднього входу — сервісного коридору, де камери мали найслабший кут огляду. Командир віддав знак, і два рухи тіла загубилися в чорному, як ніби самі тіні розступалися. Двері були спочатку зачинені — електронний замок. Хакер працював тихо й швидко: коротке підключення, елегантна обхідна послідовність — і замок клацнув, дозволяючи дотику.

Вони увійшли. Коридор пахнув фарбою й папером. По периметру — кабінети з ледь приглушеним світлом. Завдання вимагало точної хронології: знайти кімнату зі «запасним архівом» і серверну — там зберігалися копії фінансових викладок і дзвінкові логи. Саме ці файли могли пов’язати фігурантів із конкретними датами й переказами.

Данило рухався вперед, весь час тримаючи Катерину в полі свого зору. Вона була поруч — тепер не лише як мотив, а як активний учасник: її роль — координувати, спостерігати за маршрутом охорони, давати підказки. Вони йшли тихо, як мисливці.

Перші двоє охоронців спали на кухні — хтось дав їм занадто багато алкоголю, чи, можливо, відімкнули графіки. Командир одним рухом вимкнув лампу, і вони провели м’який нейтралізатор: крижаний поклад, тихе закріплення, ніякого галасу. Їхній підхід був машинною симфонією точності.

Далі — кімната з файловими шафами. Хакер дав сигнал: «три хвилини». Данило і ще двоє зайшли всередину; Катерина залишилася біля коридору, очікувала і тримала рацію. Вони почали шукати: папери, флешки, записники. Кожен файл переглядався рукою, кожен документ — оцінювався.

І в ту мить, коли здавалося, що ніч пройде гладко, двері серверної хлопнули від несподіваного звуку — хтось повернувся раніше. Одна з нічних змін. Серце стиснулося. Вони не очікували на живу зміну.

— Тихо, — прошептав командир, і два рухи перетворилися на блискавичну операцію: прикриття, позиція, нейтралізація. Нічний співробітник навіть не встиг крикнути — його вивели безболісно в кут, призупинили, зв’язали. Але хвилина зайвого шуму — і ризик зростає.

Хакер подовжив «вікно» на дві хвилини. Це були дві дорогоцінні хвилини. Данило просочився в серверну, пальці бігали по клавіатурі, як інструмент музиканта: логіни, доступи, копіювання файлів. Декілька образів дисків, бухгалтерські таблиці, логи дзвінків — усе, що потрібно, щоб зробити зв’язок видимим.

Але небезпека не чекала. На півдорозі виходу спрацювала одна з внутрішніх систем — старий датчик руху в коридорі, який ніхто не вимкнув. Сирена загуркотіла приглушено, але її ехо в адміністративних приміщеннях відразу втягнуло увагу. Хакер — на гучності, голос у рацію тремтів:

— Відхід за три! Ідемо!

Командир і Данило миттєво зорієнтувалися: план — вийти через дах і знятись іншим маршрутом. Вони викинули частину підроблених даних, щоб відвернути систему моніторингу й замести сліди, перевантажили зовнішні логи. Катерина вивела людей з коридору, нейтралізувала останні контрольні точки; вони згорнулися в групу й попрямували до виходу на дах.

На даху ніч була холоднішою. Вітер розвіяв запах запечатаних документів і диму. Удалині свистіла нічна машина. Коли команда вже піднімалася до схованки, пролунав постріл — ізнизу. Хтось помітив рух і відкрив вогонь. Каміння під ногами засипалося, і на мить здавалось, що план провалився.

Та саме тоді, коли куля пройшла над плечем Катерини, з протилежного боку паркувального майданчика вибухнув автомобіль — не дружній вибух, а добре спланований шумовий ряд, який створив безлад і вкрив їхній вихід. Командир здав знак, і група стрибнула у фургон, що чекала, рвонула по зазначеному маршруту.

Після відступу — це було головне: докази. Хакер передав перші архіви даних на захищені сервери, командир закликав адвоката-спецоператора, який спеціалізувався на подібних матеріалах, а Данило переглянув витягнуті логи. Вони знайшли не просто імена — знайшли фінансові сліди: перекази на офшори, які співпадали з датами телефонних розмов; листування, в яких згадувалися коди доставки; і, найважливіше, чітке посилання на ім’я людини, що координувала передачі — прізвище і номер телефону, які вже значилися в матеріалах Черкасова.

Єдність доказів давала шанс: тепер можна було піти не просто на силову зачистку, а на юридичний удар — пред’явити факти, підключити незалежних журналістів і запустити механізм, який зробить ядро вразливим, відкритим і під тиском громадськості.

Повернувшись до сховку, команда перевірила записи. Втома була в кожному русі, але в очах — полегшення. Вони знали, що зробили ще один, дуже важливий крок. Але також розуміли: тепер ядро знає, що хтось копається у його документах. Вони розіграли карту, але надалі гравці будуть ходити жорсткіше.

Катерина сіла, вичерпана, і подивилася на Данила. Він притис її долоню до своїх губ, і в цю мить усе особисте і політичне злилося в одне: вони не просто врятували свої життя — вони почали руйнувати мережу, що загрожувала набагато більшому.

— Ми маємо докази, — прошепотів командир. — І з ними — можливість змінити правила гри.

Ніч згасала. Вони знали: починається найгарячіша частина — коли треба буде публічно виводити правду і чекати, хто залишиться стояти після того, як перші доміно впадуть.