Розділ 45

Інформація від Черкасова виявилася золотою жилою — короткі іменні списки, кілька номерів телефонів, місця, де збиралися кур’єри, і три прізвища, які повторювались у різних ланцюжках транзакцій. Це не було ще «ядро», але це була нитка, що вела далі.

Командир зібрав невеликий штаб у напівпідвалі — монітор, карта міста, планшети з підключенням хакера і кілька людей у цивільному. У плані усе виглядало чітко й холодно: захист родичів, підсадка інформації, контрольовані зустрічі і, як кульмінація, операція по виведенню «зв’язувального» ланцюга на світло.

— Ми одночасно розгортаємо три потоки, — почав командир, креслячи пальцем по карті. — Перший — евакуація і захист. Другий — підсадка інформації і фіксація посередників. Третій — медійна ширма: витік, який відверне увагу ядра в інший бік на кілька годин.

Данило і його мобільна група взяли на себе перший потік. За годину два мікроавтобуси командиру під’їхали до трьох різних адрес: сестра Аліни, дідусь Катерини в їхньому рідному районі, дві найближчі працівниці в компанії, які мали мінімальну охорону. Все відбувалося швидко, чітко: переїзди, нові документи, тимчасові номери, лікар. Люди сідали в машини, не глянувши назад — і саме в цю мить почався елемент обману, що мав відвернути очі ворога.

Паралельно хакер запускав «диму» — фальшиві транзакції, підроблені повідомлення, які мали імітувати витік даних на низовому рівні. Це мало привернути увагу не ядра, а саме тих кур’єрів і посередників, яких Черкасов вказав. Мета: змусити їх приїхати на контрольоване місце під приводом «отримати плату/віддати ключ», щоб потім зафіксувати ланцюг і затримати їх.

Аліна погодилася бути «провідником» — її роль була критичною: вона мала особисто зв’язатися з тим, хто раніше брав участь у передачах, і повідомити, що має «копію», але зустріч буде приватною й у безпечному місці. Її голос тремтів, але клятва відновити довіру була сильнішою за страх.

О 21:00 все було готово. Місце — занедбаний склад на околиці, але тепер із закопаними камерами командира, акуратно розставленими засідками й підключеним джерелом глушіння, що спрацює рівно на сім хвилин — достатньо, щоб зачепити посередників і витягти з них імена. Хакер дав код: «зелений». Командир кивнув.

Аліна увійшла в роль — спокійна, майже беземоційна. Вона чекала, поки під’їде «кур’єр». Спочатку з’явився один — легкий, нервовий, зі словами «я передам і все». Його заарештували м’яко, ніхто не ламав йому руки — йшла робота з допиту. Потім з’явився другий, потужніший, від нього отримали інші дані: імена, адреси, записи дзвінків. Записавши кожне слово, команда пішла далі.

Допити були швидкими, хиткими і точними. Командир застосовував не лише силу, але й психологію — він підштовхував, підловлював на протиріччях, вичавлював правду. І правда почала проростати: прізвища, які повторювалися, включали одне, що багато хто намагався не вимовляти вголос — прізвище впливового політика, близьке до кількох держструктур. Це означало, що нитка вела вгору, у місця, які були прикриті системою.

Коли на столі з’явився новий пакет — адреса в іншому регіоні і код часу, — командир зібрав оперативну трійку. Це була точка, де підозрювані мали провести зустріч із людиною, яка координувала логістику для «ядра». Якщо все пройде — вийде конкретне прізвище особи, яка посилала накази.

— Ми йдемо зараз, — сухо промовив Данило. Він глянув на Катерину. Її очі були втомлені, але світлі. Вона не була більше просто «ключем». Вона стала активною частиною плану.

Виїзд відбувся чітко: дві машини ескорту, один фургон — запасний. Командир, Данило і невелика команда приїхали на місце під прикриттям, користуючись інформацією Черкасова. Хакер тим часом підключив камери й почав «зливати» в мережу підроблені повідомлення, що привертали увагу третьої сторони в іншому напрямку.

Настала кульмінація: контакт відбувся у маленькому кафе, де повинна була обмінятися інформація. Замість звичайної передачі кур’єр отримав «пакет», усередині якого була зашифрована капсула з бутафорським вмістом. Як тільки кур’єр підняв пакет — сигнал на «зелений», і команда вчинила захоплення. На допиті чоловік, під тиском доказів і логіки, здав імені зв’язку власне. Це було не просто прізвище — це була адреса офісу, і ще кілька телефонів.

Тепер у руках команди була паперова хронологія — ланцюжок, який можна прослідкувати вгору. Командир усвідомив: далі — небезпечно. Ядро не буде сидіти і чекати, поки їх виведуть на чисту воду. Вони зроблять усе, щоб замести сліди.

— Ми збираємося на цю адресу? — прохрипів Данило, напружено стискаючи руку на пістолеті.

— Так, — відповів командир. — Але не без плану. Ми йдемо далі, та цього разу ідемо не в лоб. Нам потрібен доказ, який можна показати правосуддю — аудіо, відео, фінансові потоки. Ми повинні вивести «ядро» на світ і не дозволити їм заховатися за владою.

Повернувшись до тимчасового притулку пізно вночі, команда перевірила зібрані дані. Усі були втомлені, але в очах кожного горіла рішучість. Катерина стояла поруч із командиром, дивлячись на карту ще раз.

— Якщо ми зламаємо цей ланцюг, — прошепотіла вона, — то не лише звільнимо себе. Ми врятуємо тих, хто би зазнав наслідків цієї технології.

Командир кивнув і додав:
— І тому ми не можемо помилитися. Наступний крок — акуратно, з доказами. Ми йдемо далі на свіже сліди, але цього разу — з судовими підвалинами.

Ніч опустилася. У штабі хтось тихо включив чайник. Вони знали: попереду найнебезпечніші кроки, але також і найважливіші. І те, що романтичне життя Катерини і Данила тепер переплелося з великою грою — робило їхню перемогу не тільки особистою, а й громадянською.