Розділ 44

Ранок почався раніше, ніж зазвичай. Невелика команда командира працювала без гучних слів — карти, телефони, записи. У центрі кімнати лежала схема міста, на ній червоними мітками позначені маршрути, місця камер і ймовірні точки збору ворогів.

— Ми діємо сьогодні, — сказав командир, не підводячи очей. Його голос був тихим, але кожне слово важило, як вирок. — Ніяких сюрпризів. Ми виводимо їхніх людей із-під контролю й змушуємо їх показати, хто стоїть над ними.

Катерина сиділа поруч із Данилом і дивилася на карту. У ній виросло відчуття відповідальності, яке вже не давало їй спокою. Вона знала, що їхній успіх вимірюватиметься не тільки кількістю затриманих, а кількістю людей, яких вдасться врятувати.

— Аліна готова, — промовив один з людей командира. — Вона домовилася зустрітися з «координатором», якого нам потрібно зафіксувати. Ми відстежимо маршрути, а потім — засадимо.

— Хто бере супровід? — поцікавився Данило.

— Я беру контактну зону, — відповіла інша жінка з групи. — Твоя команда буде в резерві й по сигналу виводитиме людей.

План був простим у своїй нехитрості — і небезпечним у виконанні. Аліна піде на хитрість: повідомить ворогам, що має дані або пристрій, котрий може вивести на місце збереження ключа. У відповідь вони пришлють посередника. Цього посередника потрібно знешкодити й допитати — і на його крові, якщо так говорити, має вилізти ім’я того, хто стоїть вище.

Данило глянув на Катерину. В її очах була сталь, яка йому подобалась більше за будь-яку зброю.
— Якщо щось піде не так — ти відходиш у безпечне місце, — прошепотів він.

— Ні, — відповіла вона коротко. — Ми йдемо разом. І не лише я — ми зберемо всіх, кого можемо.

Патруль у центрі міста був мінімальним: дві машини командира майже в тіні, люди в цивільному. Все було скоординовано з хакером, який сидів у фургоні неподалік і глушив камери в обраній зоні на три хвилини. Ті три хвилини — усього лише три, але вони мали стати критичними.

Аліна підійшла до призначеного місця під виглядом випадкової перехожої. Вона була бліда, але міцна в поставі. Коли посередник нарешті з’явився — високий, з важким кроком і невинною усмішкою — вона повільно завела розмову і показала «пристрій».

У момент, коли той нахилився, щоб подивитися, що в її руці, кілька людей командира затиснули тиху зону. Два стрибки — і посередник опинився у стегнах у невидимих ланцюгах. Данило й його люди миттєво підключились, як тільки хакер дав сигнал: «три — глушимо». Камери зробили невидимий розрив, і ті, хто думав, що має перевагу, побачили себе у пастці.

Допит був коротким, як викрик вночі. Посередник приняв роль — спочатку мовчав, потім здався на вмовляння. Його ім’я було одночасно маленьким і важливим — «Черкасов». За ним тягнулася нитка, що вела до кількох офшорних рахунків і до імені, яке команда чула раніше в розмовах, але ніколи не могла вловити в прямому показі: людина з політичними зв’язками, близька до впливової структури.

Командир слухав усе мовчки. Коли допит закінчився, він підвівся й підійшов до Катерини.
— Ми отримали перші нитки, — сказав він. — Але знай: це тільки верхівка. Ті, хто тягне за нитки, далеко не місцеві дрібні гравці. Це — система.

Катерина відчула, як холод пробіг їй по спині. Система — це не тільки гроші; це вплив, захищені законодавчими щитами і тінню. Але поруч стояв Данило, і його рука на її плечі говорила простіше за будь-які слова: разом вони пройдуть.

— Тоді наступний крок? — запитала вона.

— Ми йдемо далі, — відповів командир. — І робимо це обережно. Черкасов знає контактів, місця зустрічей і імена. Нам потрібно ввести цю інформацію в нашу мережу, підставити помилкову нитку — і вже по тій нитці вийти на того, хто координує. Але пам’ятай: чим ближче ми підходимо до ядра, тим більше воно буде намагатися знищити все, що дорого.

Ніч опустилася, і у тиші, перед тим як рушити, Катерина підійшла до Аліни. Вона сховала в руці предмет — шматочок металу, який тієї ночі впав поруч із пристроєм Аліни та був свідком її страху. Вона простягнула його Аліни.

— Ти зробила важку річ, — прошепотіла Катерина. — Але ти була чесна після. Я пробачаю. І коли все це закінчиться — ми знайдемо спосіб виправити те, що зламали в твоєму житті.

Аліна дивилася на неї, губи тремтіли.
— Я допоможу, — сказала вона тихо. — Все, що зможу.

І так команда рушила в наступну фазу: захист близьких, збір даних, підсадка приманки й очікування, коли величезна тінь покаже своє обличчя.

Але в повітрі повисла одна думка, яку ніхто не вимовив вголос: коли система повернеться — вона зробить усе, щоб стерти їхні сліди. І це означало, що їм доведеться діяти швидко, без помилок і з жорстокістю, яку вони раніше не уявляли.