Розділ 37

Перші кулі пробили вікна, розбиваючи скло на сотні уламків. Данило рвучко відштовхнув Катерину за стіну й відкрив вогонь у відповідь. Вибуховий гуркіт рознісся навколо, коли нападники кинули гранату — стара ферма здригнулася від удару, з даху посипався пил.

— Ходи! — крикнув Данило, хапаючи Катерину за руку й тягнучи до підвалу.

Вони встигли вскочити туди за секунду до того, як двері всередину будинку зірвало вибухом. У вузькому коридорі підвалу було темно й задушливо, але Данило впевнено рухався вперед, прикриваючи їх пострілами. Катерина йшла за ним, тримаючи в руках його запасний пістолет.

— Даниле! — закричала вона, коли позаду почувся тупіт. — Вони нас наздоганяють!

— Тоді не дай їм підійти! — відповів він різко.

І вона зробила те, що ніколи раніше не робила. Розвернувшись, Катерина відкрила вогонь по переслідувачах. Постріли лунали гучно, але в ній не залишилося страху — тільки рішучість. Один із нападників упав, інші відступили під шквал куль.

— Чорт, — видихнув Данило, озирнувшись. — Ти неймовірна.

Вони вирвалися назовні, у ліс. Сонце піднімалося над обрієм, але разом із ним спалахнула й нова хвиля небезпеки — кілька машин перекривали дорогу.

— Нас зажали, — прошепотіла Катерина.

Данило на мить стиснув її обличчя в долонях і поцілував так пристрасно, ніби це міг бути їхній останній поцілунок.
— Якщо ми загинемо — то разом. Але я обіцяю: я виведу тебе живою.

У ту ж мить вибух розніс одну з машин ворогів — хтось третій вступив у гру. Ситуація перетворилася на справжній хаос. Кулі свистіли в повітрі, земля тремтіла від вибухів, а Катерина й Данило боролися пліч-о-пліч, прикриваючи одне одного.

Коли Данило впав на коліно, відчувши, що нога підкошена, саме Катерина кинулася вперед, затягнула його за дерево й відкрила вогонь, не дозволяючи ворогам підійти ближче. В її очах палала лють, яку він ще ніколи не бачив.

— Ти мій, зрозумів?! — закричала вона крізь шум бою. — І ніхто не забере тебе в мене!

І він усміхнувся, навіть у цьому пеклі. Бо зрозумів: їхнє кохання вже не зламати.