Розділ 36

Катерина сиділа біля вікна старої ферми, спостерігаючи, як світанок пробивається крізь туман. Поруч, на старому дивані, лежав Данило. Він спав важко, але спокійніше, ніж кілька годин тому. Її серце стискалося щоразу, коли вона дивилася на його перев’язане плече.

Вона обережно поправила плед, накриваючи його.
— Я більше не дозволю тобі боротися одному, — прошепотіла вона. — Ми тепер удвох.

Але саме в ту мить її погляд зачепив щось у далині. Чорний позашляховик повільно під’їжджав дорогою, здіймаючи куряву.

— Ні… — видихнула Катерина.

Вона кинулася до Данила, торкнулася його плеча.
— Прокидайся! Вони нас знайшли!

Він миттєво відкрив очі, підхопився, хоч біль пронизав його тіло. Його рука автоматично потяглася до зброї. Він глянув у вікно й стиснув губи.
— Це не просто переслідувачі… Це — ціла група.

За секунди ферма була оточена. Озброєні люди рухалися до будинку, блискали стволами в світлі ранку.

Данило різко розгорнув план:
— Єдиний вихід — старий підвал, він веде до заднього лісу. Ми проб’ємось, але треба діяти швидко.

Катерина схопила його руку.
— Ти поранений, як ти зможеш?!

Він зустрів її погляд — у ньому не було страху, лише рішучість.
— Я зможу. Бо тепер я борюся не тільки за тебе. Я борюся з тобою.

У двері вже били прикладами. Дерево тріщало, хвилина — і вони ввірвуться всередину.

Катерина відчула, як її серце калатає в грудях. Вона глянула на Данила, міцно стиснула його руку і прошепотіла:
— Тоді давай. Разом.

Двері розлетілися від удару. І почалася битва.