Розділ 33

Вони бігли вузькою стежкою крізь ліс. Темрява стискала з усіх боків, але Данило впевнено тягнув Катерину за руку. Його рухи були чіткі, майже відточені, проте вона відчувала, як шалено калатає його серце — не від страху, а від адреналіну.

Постріл. Куля просвистіла десь зовсім поруч, змусивши Катерину пригнутися.

— Швидше! — різко кинув Данило, затягуючи її за стовбур старого дуба. Він виглянув, піднявши пістолет, і вистрілив у відповідь. У темряві промайнули дві фігури.

— Вони йдуть по наші душі, — прошепотіла Катерина, важко дихаючи.

— Вони прийшли по тебе, — холодно відповів Данило, ковзаючи поглядом по лісу. — Але щоб дістати тебе, їм доведеться пройти крізь мене.

Він вихопив її в обійми, немов востаннє, і прошепотів:
— Якщо щось станеться — біжи. Не озирайся.

— Не смій так говорити! — у відчаї відповіла вона. — Я не залишу тебе!

Їхні очі зустрілися — в її була паніка й любов, у його — сталевий вогонь. У ту ж мить нападники знову відкрили вогонь, змусивши їх рухатися. Данило притис Катерину до землі, накривши своїм тілом.

Він відповів кількома точними пострілами — один із переслідувачів зник у темряві, інший відступив. Але Данило відчув різкий біль у плечі — куля зачепила його.

Катерина зойкнула, намагаючись допомогти йому піднятися.
— Ти поранений!

— Це ніщо, — крізь зуби кинув він, стискаючи її руку ще міцніше. — Головне, щоб із тобою все добре.

І вони знову кинулися вперед у ніч, не знаючи, чи встигнуть дістатися безпечного місця.