Розділ 31

Катерина навіть не здогадувалася, куди Данило веде її цього ранку. Він лише мовчки взяв за руку, посадив у машину й увімкнув музику.

— Можеш сказати хоч натяк? — нетерпляче запитала вона, дивлячись на нього.

— Ні, — коротко відповів він, але куточки його губ зрадницьки смикнулися. — Сьогодні ти під охороною сюрпризу.

Дорога вела за місто, туди, де вже починалися поля та ліси. Коли він зупинився, перед її очима відкрився невеликий будиночок біля озера. Вода блищала від сонця, повітря було чистим і пахло соснами.

— Ти жартуєш… — прошепотіла Катерина. — Це все для нас?

— Уперше за довгий час я хочу, щоб ніхто не знав, де ми. Жодних загроз, жодних планів. Лише ти і я, — тихо сказав Данило, відкриваючи перед нею двері.

Всередині був простий, але затишний простір: дерев’яні стіни, камін, кілька пледів. Він розклав на столі кошик: свіже вино, фрукти, сир.

— Це виглядає як… побачення, — усміхнулася Катерина, сідаючи біля вікна з видом на озеро.

— Бо це і є побачення, — відповів він. — Наше перше.

Вони сиділи разом, пили вино, сміялися. Їй було так легко, наче весь світ перестав існувати. Вперше Данило не виглядав як суворий охоронець — він сміявся, жартував, навіть розповів кілька історій зі свого дитинства.

Коли сонце почало сідати, він обійняв її за плечі.
— Знаєш, Катерино… якщо в мене колись і було справжнє «місце сили», то тепер воно тут. Біля тебе.

Її серце забилося швидше. Вона підняла голову, і їхні губи зустрілися в поцілунку — довгому, ніжному, від якого зупинився час.