"Під охороною серця"
Розділ 26
Білий світ ламп боляче різав очі. Запах ліків, тиша нічного відділення. Катерина повільно прокинулася й відчула, що лежить у лікарняному ліжку. Серце закалатало — перша думка була лише про нього.
— Данило… — прошепотіла вона, піднімаючись на лікті.
— Тихо, я тут. — Його голос пролунав із темряви.
Він сидів поруч, із перев’язаним плечем, втомлений, але живий. Його погляд був м’який, зовсім не такий, як тоді, у бою. Тепер це був не холодний воїн, а чоловік, який зняв усі маски.
Катерина протягнула руку й торкнулася його щоки.
— Ти весь у ранах… через мене.
Данило взяв її долоню й поцілував.
— Я би пройшов через сотню таких боїв, якби це означало, що ти поруч.
Вона не стримала сліз. Сльози текли, але це були вже не сльози страху — це було полегшення.
— Я боялася втратити тебе.
Він нахилився, і їхні губи зустрілися. Це не був поспішний поцілунок пристрасті, як раніше. Це був ніжний, справжній поцілунок, у якому звучало все те, чого вони досі не наважувалися сказати.
Коли він відсторонився, його голос був тихим, але впевненим:
— Катю… я кохаю тебе.
Вона завмерла, дивлячись прямо в його очі. Потім усміхнулася крізь сльози.
— Я теж тебе кохаю. Більше, ніж будь-кого й будь-що.
Вони залишалися в обіймах, і вперше за весь час світ навколо здався безпечним.
#6459 в Любовні романи
#2691 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 24.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
