Розділ 23

Сирени вили, лампи блимали червоним, і склад перетворився на пастку. З усіх боків бігли люди, зброя блищала в їхніх руках.

Данило встав перед кліткою, немов стіна. Його очі палахкотіли холодною рішучістю.

— Відійди від дверей, кохана, — прошепотів він, дістаючи пістолет. — Зараз буде гучно.

Перший постріл розірвав тишу. Один з охоронців упав, другий закричав. Данило стріляв холоднокровно, без зайвих рухів, наче машина, створена для битви.

Катерина тремтіла, дивлячись на нього крізь ґрати. Вона ніколи не бачила його таким — диким, безжальним. І водночас відчувала, що це саме той чоловік, який готовий піти проти цілого світу заради неї.

Він кинувся вперед, вдарив одного з нападників по обличчю, вирвав автомат і, розвернувшись, відкрив вогонь по іншим. Тіла падали, крики розчинялися в шумі пострілів.

— Даниле! — крикнула Катерина, коли поруч із ним блиснув ніж. Він встиг ухилитися, схопив противника за шию й зламав її рухом однієї руки.

Ключі задзвеніли на підлозі. Данило схопив їх і відчинив клітку. Катерина кинулася йому в обійми, сльози текли по щоках.

— Я знала, що ти прийдеш…

— Я завжди прийду, — його голос був глухий, але в ньому звучала клятва. — Пішли.

Вони бігли вузькими коридорами складу, ховаючись за ящики, стріляючи у відповідь. Катерина стискала його руку, довіряючи кожному його кроку.

Попереду — вихід. Але двері розчинилися, і просто перед ними з’явився їхній головний ворог. У руках він тримав зброю, усміхаючись так, наче вже переміг.

— Кінець гри, Черненко. Віддай дівчину — і, можливо, виживеш.

Данило закрив Катерину собою, його пальці ще міцніше стиснули пістолет.
— Ти зробив найбільшу помилку у своєму житті, коли торкнувся її.

Напруга згустилася, мов перед грозою. Наступна секунда мала вирішити все.