Розділ 18

Кав’ярня миттєво завмерла. Відвідувачі розбіглися до виходу, офіціантка з криком сховалася за стійкою. Лишилися тільки вони — Данило, Катерина, Аліна та двоє озброєних чоловіків.

— Востаннє кажу: відпустіть її, — Данило зробив крок уперед, його голос звучав, як попередження.

— А ти зроби так, щоб ми захотіли, — глузливо кинув один із нападників і витягнув ніж.

Усе відбулося за секунди. Данило кинувся вперед, його рухи були точними й стрімкими. Перший удар — у лікоть, ніж випав з рук нападника. Другий — у груди, чоловік полетів на підлогу, збивши стіл.

Другий замахнувся кулаком, але Данило ухилився, схопив його за шию й ударив об край барної стійки. Кров бризнула, чоловік з глухим стогоном впав.

Катерина дивилася на це з жахом і захопленням водночас: він рухався, мов тінь, кожен удар — смертельно точний.

— Даниле! — її крик розірвав повітря.

Вона не встигла усвідомити, як із підсобки вийшов третій. Той, кого вона не бачила раніше. У руках — пістолет. Його холодне дуло вперлося Катерині в скроню.

— Красиво б’єшся, Черненко, — чоловік усміхнувся. — Але кінець гри.

Данило застиг. Його погляд миттєво змінився — з люті на крижаний контроль. Він бачив: ще крок, ще рух — і кулю отримає не він, а вона.

Катерина відчувала, як метал доторкається до шкіри, як серце калатає так гучно, що відлунює в вухах.

— Опусти руки, — наказав нападник. — Або я прострелю твоє «серце під охороною».

Данило стиснув кулаки так, що хруснули кісточки, але повільно підняв руки. Його очі зустрілися з очима Катерини — і вона вперше побачила в ньому не лише силу, а й страх. Страх втратити її.