Розділ 16

Катерина сиділа на дивані, коли її телефон знову задзвонив. Цього разу номер був знайомий. На екрані висвітилася Аліна — її найкраща подруга зі студентських років, якій вона довіряла беззаперечно.

— Аліно? — голос Катерини затремтів від радості й тривоги водночас.

— Кать, — подруга говорила швидко, нервово. — Я… мені страшно. Здається, за мною стежать. Будь ласка, зустрінься зі мною. Я не знаю, що робити…

Катерина відчула, як серце стискається. Вона кинула погляд на Данила, але не встигла нічого сказати — Аліна вже квапливо додала:
— Тільки не бери його з собою, добре? Це важливо. Я чекаю тебе в кав’ярні на розі.

Лінія обірвалася.

Катерина сиділа кілька секунд, намагаючись осмислити почуте. Її подруга… у небезпеці?

— Хто дзвонив? — Данило вже стояв поряд, уважно вивчаючи її обличчя.

— Аліна. Вона… вона у біді, — прошепотіла Катерина. — Вона просила прийти одну.

Очі Данила блиснули холодним вогнем.
— Це пастка. Вони знають, що ти не зможеш відмовити тій, кого любиш і кому довіряєш.

— Але якщо це справді вона? Якщо вона дійсно в небезпеці? — у голосі Катерини бриніли сльози.

Данило на мить замовк. Його руки міцно стиснули її плечі.
— Якщо ти підеш туди сама, ти не повернешся.

Її серце рвалося навпіл. Вона не могла залишити подругу напризволяще. Але й не могла ігнорувати погляд Данила — серйозний, майже відчайдушний.

Хтось уже розігрував її найдорожчі почуття. І цей хтось добре знав: Катерина ніколи не зможе пройти повз чужий біль.