Розділ 15

Дощ не вщухав уже кілька годин. Квартира Данила була тихим прихистком, але обом здавалося, що за цими стінами світ готує новий удар.

Катерина сиділа біля вікна, загорнувшись у плед, і дивилася на мокрий асфальт внизу. Її думки крутило одне й те саме: чому саме вона? Чому раптом хтось вирішив, що її життя варте переслідувань і погроз?

Раптом на телефон прийшло повідомлення. Незнайомий номер. Вона відкрила й відразу відчула, як серце зупинилося.
На екрані була фотографія: вона сама, зроблена кілька днів тому, коли Катерина виходила з університету. Поруч підпис: «Ми поруч. Навіть Данило тебе не врятує».

Її руки затремтіли. Вона ледве не впустила телефон.

— Що сталося? — Данило миттєво помітив її стан і підійшов ближче.

Вона мовчки простягнула йому екран. Його очі звузилися, щелепи напружилися.
— Вони перейшли до ігор, — холодно промовив він. — Вони хочуть зламати тебе зсередини.

— Вони стежать… за кожним моїм кроком… — прошепотіла Катерина, відчуваючи, як холод огортає її зсередини.

Данило різко стиснув її плечі, змусивши подивитися йому в очі.
— Послухай мене. Ти в безпеці, поки я поруч. Ніхто не торкнеться тебе, клянуся.

Але Катерина бачила, як важко йому давалися ці слова. Його руки тремтіли від люті.

Він узяв телефон, видалив повідомлення й підняв її підборіддя пальцями.
— Їм потрібен страх. Не віддай їм цього.

Катерина глибоко вдихнула, намагаючись опанувати себе. Але десь у глибині душі вона знала: це тільки початок. Вороги вже поруч, і вони знайдуть нові способи вдарити — не лише фізично, а й через її серце.