Розділ 12

День починався звичайно: зустріч у міській раді, кілька запланованих інтерв’ю. Катерина й Данило виїхали в броньованому авто, охорона супроводжувала їх ще двома машинами.

Але спокій тривав недовго.

Щойно вони виїхали з підземного паркінгу, чорний позашляховик різко перегородив дорогу. З нього вискочили озброєні люди в масках.

— Нахиліться! — гаркнув Данило, ривком притискаючи Катерину вниз. У наступну секунду скло авто обсипалося від кулеметної черги.

Катерина завмерла, серце калатало, як скажене. Вона чула крики охоронців, звук стрілянини, запах пороху, що проникав навіть у салон.

Данило схопив пістолет і різко розчахнув двері.
— За мною!

Він прикрив її тілом, коли кулі знову засвистіли поруч. Його рухи були точними, як у хижака: два постріли — і нападник упав. Але їх було більше.

Катерину швидко вивели через вузький прохід між машинами, проте шлях до виходу перекрив ще один чоловік. Він кинувся просто до неї.

Катерина скрикнула, але Данило зреагував миттєво: його тіло врізалося в нападника з такою силою, що того відкинуло на капот. В рукопашній він був ще небезпечнішим, ніж зі зброєю. У кілька секунд ворог був знешкоджений.

— Бігом! — наказав він, хапаючи Катерину за руку.

Вони пробігли до вузької арки між будівлями, проте постріли знову залунали за спиною. Одна куля просвистіла так близько, що Катерина відчула гаряче повітря біля вуха.

Данило різко притиснув її до стіни, закриваючи собою. Його плечем пройшлася куля — він стиснув зуби, але не зупинився.
— Ви цілі? — запитав він, не відводячи погляду від її очей.

— А ви?! — її голос тремтів від жаху, коли вона побачила кров на його рукаві.

— Не думайте про мене, — різко відрізав він, — думайте про те, що я вас виведу.

Його погляд був таким непохитним, що вона знову повірила: навіть із пораненням він готовий вистояти проти цілого війська.

Він узяв її за руку, і вони зникли в лабіринті вузьких вуличок, залишаючи за спиною хаос пострілів.

Але Катерина знала: цього разу він заплатив високу ціну.