Розділ 11

Перші промені ранку проникали крізь жалюзі кабінету, м’яко освітлюючи кімнату. На столі все ще лежали розкидані документи, одяг зім’ятий у кутку.

Катерина лежала, загорнувшись у піджак Данила, її волосся розсипалося по плечах. Вона посміхалася, коли відчула теплий дотик його руки на своїй спині.

— Доброго ранку, — прошепотіла вона, не відкриваючи очей.

— Доброго… — його голос був низький, хрипкий, але в ньому звучала дивна м’якість.

Вона підняла голову, зустріла його погляд. І в тих темних очах, де раніше була лише холодна дисципліна, тепер жевріла справжня ніжність.

— Ніколи не думала, що зможу побачити вас таким, — сказала Катерина, торкаючись його щоки.

Данило зловив її руку, поцілував у долоню. Але замість усмішки його погляд раптом став серйозним, майже тривожним.

— Це було неправильно, — тихо промовив він.

Катерина застигла, її серце стиснулося.
— Ви шкодуєте?

— Ні, — різко відповів він, одразу притискаючи її ближче. — Богом клянусь, ні. Але тепер ти — моя слабкість. І ті, хто націлився на тебе, відчують це.

Вона вдивлялася в нього, бачачи боротьбу в його очах.
— Слабкість? — усміхнулася крізь сльози. — Ні, Даниле. Я твоя сила.

Він мовчав, але обійми стали ще міцнішими, немов він боявся відпустити її хоча б на секунду.

У двері раптом постукали. Голос співробітника прорізав ранкову тишу:
— Пане Черненко, щойно надійшла інформація: ті, хто напав минулого разу, вийшли на новий слід. Це може бути пов’язано з пані Орлик.

Катерина відчула, як його тіло напружилося. Він ще раз поцілував її у скроню й піднявся, вже повертаючи собі холодну, зосереджену маску.

— Гра закінчилася, — промовив він суворо. — Тепер вони будуть ще ближче.

І Катерина зрозуміла: їхня ніч кохання стала не лише початком почуттів, а й новим полем битви.