Розділ 8

Вони поверталися пізно ввечері після переговорів. Офіс Катерини оточили журналісти, і лише завдяки Данилу їм вдалося вирватися з натовпу. Але біля входу до підземного паркінгу їх чекала ще одна неприємність: підозрілий чоловік кинувся просто до Катерини, намагаючись вихопити сумку.

Данило діяв миттєво. Його тіло закрило Катерину, і нападник відлетів від одного удару. Проте адреналін уже вирвався назовні.

Катерина притулилася до холодної стіни, важко дихаючи. Її серце билося, як скажене.
— Чому вони знову? Чому саме я?

Данило нахилився до неї, перевіряючи, чи ціла. Його обличчя було всього за подих від її губ.
— Тому що ви — ціль. Важлива. І тому я тут.

Катерина підняла очі. Вони зустрілися з його темним, глибоким поглядом. І все навколо перестало існувати — шум міста, небезпека, навіть страх. Лишився лише він.

Її голос зірвався на шепіт:
— Ви завжди кажете, що це лише робота. Але я бачу — це більше.

Данило стиснув щелепи, ніби боровся сам із собою. Його руки вперлися в стіну з обох боків від її плечей, замкнувши її в пастці.
— Катерино… — його голос був хрипкий, зламаний. — Я не маю права…

Вона не дала йому договорити. Її пальці самі потягнулися до його обличчя, торкнулися щоки. І цього було достатньо, щоб його стриманість згоріла дотла.

Данило нахилився й поцілував її. Спершу різко, майже жорстко, немов вириваючи з себе заборону. Потім — глибше, пристрасніше, так, що вона забула, як дихати.

Катерина вчепилася в його сорочку, відчуваючи під пальцями напружені м’язи. Її тіло горіло від цього поцілунку, і вона зрозуміла: назад дороги немає.

Коли він нарешті відірвався, їхні чола ще торкалися одне одного. Обоє важко дихали.
— Це було помилкою, — прошепотів він. Але його руки все ще тримали її, і жодного кроку назад він не зробив.

Катерина всміхнулася крізь тремтіння губ.
— Моя найкраща помилка.