Розділ 4

Ранок почався звично. Катерина поспішала на зустріч у центрі міста, тримаючи в руках планшет із презентаціями. Машина плавно котилася вулицями Києва, а Данило сидів поруч, уважно стежачи за кожним рухом довкола.

Вона краєм ока бачила, як він напружений, наче струна.
— Ви завжди так дивитеся у вікно? — запитала з легкою іронією. — Ніби бачите щось, чого немає.

— Якщо я бачу те, чого не бачите ви, то значить, я виконую свою роботу, — відповів він не відводячи погляду.

Катерина скептично всміхнулася, але раптом відчула дивне передчуття. І майже одразу…

Машина різко загальмувала. Попереду дорогу перегородив чорний мікроавтобус. Водій вилаявся, але Данило вже відчинив дверцята.

— Лягайте! — коротко кинув він Катерині.

Вона не встигла й отямитися, як кілька чоловіків у капюшонах вискочили з бусу. Серце закалатало. Катерина інстинктивно пригнулася, притискаючи до грудей планшет, але водночас крізь паніку побачила Данила.

Він рухався швидко й холоднокровно, ніби все життя чекав цього моменту. Одним ударом вибив зброю з рук нападника, розвернув його й відкинув убік. Іншого збив на землю, ще одного зустрів точним ударом ліктем у щелепу.

Крики, гуркіт, швидкі рухи. Це тривало секунди, але для Катерини — наче вічність. Вона дивилася, як її охоронець перетворюється з мовчазної тіні на справжнього хижака, і її охопив страх… але не лише перед ворогами.

Нарешті Данило рвучко відчинив дверцята машини, схопив Катерину за руку.
— Бігом!

Вона вибігла разом із ним, відчуваючи, як його сильні пальці стискають її зап’ясток. Він тягнув її за собою в вузький провулок, де їх уже чекав резервний автомобіль.

Коли вони вскочили всередину й машина рвонула з місця, Катерина була бліда, її груди ходили ходором від швидкого дихання. Вона не могла вимовити жодного слова.

Данило сидів поруч, спокійний, ніби нічого не сталося. Лише на скроні блиснув піт, а в очах горів холодний вогонь.

Вона обернулася до нього й прошепотіла:
— Ви… ви могли загинути.

Він нарешті глянув на неї. Його погляд був прямим, пронизливим.
— Моє життя — це інструмент. Ваше — ціль. Не плутайте.

Але Катерина вже знала: між ними більше немає меж. Бо відтепер вона бачила в ньому не просто охоронця. Вона бачила чоловіка, за яким її серце починає битися швидше.