Розділ 2

Ресторан світився теплими вогнями, у повітрі стояв запах дорогих вин і свіжих страв. Катерина йшла крізь зал упевненою ходою, відчуваючи на собі десятки поглядів. Вона звикла, що на неї дивляться. Але сьогодні її найбільше дратувало, що хтось стежить за кожним її рухом з надто близької відстані.

Данило тримався півкроку позаду, ніби тінь. Його очі швидко ковзали по залу, оцінюючи кожного відвідувача, кожен кут. Це було настільки очевидно, що Катерина зціпила зуби — їй не подобалося бути «об’єктом під захистом».

Вони зупинилися біля столика, де на неї чекав бізнес-партнер. Високий чоловік у дорогому костюмі підвівся, простягаючи руку.
— Катерино, нарешті ви прийшли.

— Пане Бойко, — чемно відповіла вона, потискаючи йому руку.

Вона вже збиралася сісти, як помітила, що Данило ледь нахилився до неї й тихо промовив:
— Праворуч, за баром, двоє чоловіків. Вони занадто уважно дивляться.

Від несподіванки вона мало не втратила рівновагу. Його голос був низьким, глибоким і настільки близьким, що її шкірою пробігли мурахи.

— Може, вони просто люблять спостерігати за красивими жінками? — прошепотіла Катерина у відповідь, намагаючись не видати хвилювання.

— Я вмію відрізнити інтерес від загрози, — сухо відповів він і відступив убік, але його погляд залишався уважним.

Вечеря тривала. Катерина намагалася зосередитися на переговорах, але раз по раз її увагу відволікав Данило. Він стояв неподалік, руки складені позаду, плечі напружені. І хоч він не промовив жодного зайвого слова, Катерина відчувала його присутність сильніше, ніж усю музику й галас довкола.

Раптом один із чоловіків біля бару піднявся. Катерина цього навіть не встигла помітити — лише різкий рух Данила. Він опинився поряд із нею за секунду, нахилившись і ставши між нею та залом.

— Все добре, пані Орлик, — промовив він спокійно, але його тіло було напружене, готове до дії.

Чоловік біля бару просто вийшов із ресторану. Данило ще кілька секунд не зводив очей із дверей, аж потім повільно відступив.

Катерина ковтнула вино, намагаючись приховати тремтіння рук.
Він був не просто охоронцем. Його інстинкти, його присутність — усе це дивно зачаровувало.

Вона кинула на нього швидкий погляд. Він виглядав спокійним, але його щелепа була напружена.
І в цю мить Катерина зрозуміла: небезпека — це не лише ті, хто ховається в тіні. Небезпека — це відчуття, яке розгорається всередині неї щоразу, коли Данило поруч.