15. “Я маю піти”

Рен

Коли вона сказала це, мені знесло всі гальма. Я так давно хотів цього, що просто не зміг зупинитися. 

Її губи були солодші за будь-що. Бажаніші за будь що. Лілі була такою бажаною, що я розумів, що навряд зможу і далі прикидатись, що мені все одно. Серце збилось з ритму, мозок відключився, коли я тягнув її до себе. 

Але коли Лілі слухняно сіла мені на коліна, я таки зупинився. 

Вона вже була практично у мене на руках, коли наші погляди зустрілись.

— Тобі краще встати. І зробити вигляд, що нічого цього не було, — голос був ніби і не мій. Долоні ж на противагу словам тримали її за талію. 

— Але це було, — заперечила вона і обняла мене за шию. — Тепер не вийде вдавати, що ми нічого не відчуваємо одне до одного…

Вона мала рацію. Я переступив межу. Тут і зараз я сам все зруйнував. Я не мав цього робити. У мене був план… Треба відштовхнути її.

— Пробач, але це не закоханість, чи що ти там собі придумала. Просто ти красива, фізично мене дійсно до тебе тягне, але це не означає щось більше. І нам на користь фізичне зближення точно не піде, — язик не хотів слухатись. Треба було сказати ще щось образливе. Щоб відштовхнути. Але я не міг. І так обманув. Знаю, що обманув. Бо всі мої думки останнім часом зациклились на Лілі. І дурню було зрозуміло, що мене тягне до неї не тільки фізично, і що це точно щось глибше, раз я навіть маючи на руках все те, що маю, не можу пустити це в хід. 

Вона повільно розтисла свої руки. 

 — Зрозуміло, — сказала, відводячи погляд. — Дякую, що не став кривити душею і сказав усе, як є… 

— Так, — я кивнув і теж відвів погляд. — Добре, поїхали додому. Давай зробимо вигляд, що всього цього не було. Якщо, авжеж, я тебе все ще влаштовую, як охоронець. Якщо ні, я завтра ж звільнюсь. Тільки скажи.

Це було малодушно. Я мав звільнитись щойно отримав документи. Але тягнув з цим через Лілі. І тепер знову хотів не приймати це рішення самостійно. Хотів, щоб вона прогнала мене. 

— Не хочу, щоб ти звільнявся, — вона похитала головою. — Залишайся.  Значить, наших тренувань більше не буде? 

— Ну, тренування — це тренування. Пару занять ще, певно, бажано зробити. Щоб я був впевнений, що ти зможеш себе захистити, коли мене не буде поруч.

Все ж, рано чи пізно я піду. Маю піти. І доволі скоро, не варто сильно відтягувати цей момент. 

Але чомусь коли я думав про те, що піду, мені ставало боляче. Майже фізично. Я відчував біль десь в грудях. Від того, що я більше не зможу бути поруч із нею. 

— Вибач мені, — вона зазирнула мені в очі. — Насправді я не така дурепа, якою здаюся. Я розумію, що наробила багато дурниць, і обіцяю більше їх не повторювати. Тільки не йди, добре? 

— Добре, — я кивнув. Яке нафіг "добре"? Я маю піти. І піду… Але не зараз. 

Здається, в її очах стояли сльози, але вона стійко трималась. Якби не всі ці кляті обставини, хто зна, як би все могло повернутися. 

Лілі  торкнулася моєї руки,  легенько погладила її. 

 — Поїхали додому, — тихо сказала вона.  Здавалося, вона вмить подорослішала, уже не була тим дівчиськом, яким виглядала раніше. 

І я рушив з місця. В неї все буде добре, коли я зникну з її життя. Вона закохується швидко, кому, як не мені, це знати… І вона закохається знов, коли я піду…

Лілі

Це був вечір “емоційних гойдалок” — від злості і сорому під час сварки з хлопцями до незабутніх дуже приємних відчуттів від нашого з Реном поцілунку і потім до розчарування від його слів… І все ж я не могла гніватися на нього, навпаки, відчувала вдячність за те, що й тут він оберігає мене… В першу чергу оберігає від самої себе.

Я сиділа мовчки, дивилася на нічне місто за вікном автівки і думала, що я відчуваю до Рена. Чи це справді кохання? Чи теж тільки фізичний потяг? Намагалася порівняти свої почуття до нього з тим, що відчувала до хлопців, але це було так, ніби порівнювати маленький струмок і цілий океан. Отже, це все ж кохання? До чоловіка, який не може відповісти взаємністю? Що ж, схоже, це якесь покарання мені за те, що я крутила хлопцям голови, не кохаючи їх…

І все ж я була щаслива. Від того, що він сказав, що не піде. Що я буду бачити його, розмовляти з ним. Що під час тренувань, ми будемо торкатися одне одного. Я постараюся заховати свої почуття глибоко-глибоко, щоб не провокувати його. Буду ставитись просто як до друга. Я не хотіла думати про те, що буде з нами в майбутньому.  Певно, нічого хорошого. Після моєї сварки з Сашею існування нашого гурту в такому ж складі під питанням. І з Марком теж незрозуміло, що буде, батьки твердо налаштовані, що у нас все серйозно, хочуть познайомитися з його родиною. Що я їм скажу? Та я твердо вирішила, що більше ніяких двозначностей. Я не буду зустрічатися з двома хлопцями одночасно, і не буду зустрічатися взагалі ні з ким. 

Бо може, моя поведінка стала причиною того, що Рен не хоче зближуватися зі мною. Так, ще є різниця у віці, в соціальному статусі, але все це не так важливо. А от те, що він думає, що я ненадійна, що можу обманювати, робити боляче… Він не каже цього, але я бачила це в його погляді… Чому, ну чому я поводилася так по-дурному…

Поки я картала себе, ми доїхали до нашого будинку. Обоє вийшли з машини і я, хвилюючись, сказала: