13. “Чи вмієш ти танцювати?”

Рен 

Я перестарався. Сто відсотків. Не міг заснути вночі. Мішки під очима були капець які великі. 

Коли ми з Лілі поїхали до універу, вона поводилась, як зазвичай. Я теж робив вигляд, що нічого не сталося. А власне, нічого і не сталося. Ну сказав я їй, що вона приваблива для мене. І то, дуже завуальовано. Я і раніше їй це, здається, говорив. 

Коли їй на телефон прийшло сповіщення, я насупився. Певно, це був один з її кавалерів, ну хто ще. Навряд та подружка, яку я відшив.

Я поглянув на Лілі якраз на світлофорі. Вона  прочитала повідомлення і сказала:

— Саша написав, що нас запросили зіграти в одному клубі.  Там мав бути інший гурт, але в них не вийшло… 

— Сьогодні? Сьогодні ж понеділок… Які клуби працюють в понеділок? — здивувався я. 

— Якийсь день народження, мабуть в когось багатого, що винайняв весь клуб, — пояснила вона. 

— Зрозуміло, — я кивнув.

В цю мить телефон Лілі знов дзеленькнув. 

 — Алло, привіт, Марку, — сказала вона, прийнявши виклик. — На вечірку? Ой, я з задоволенням би, але сьогодні ніяк не вийде. У нас виступ в клубі, тому давай я іншим разом. Так, на наступному тижні обов'язково прийду…

Коли вона відбила виклик, я тихо видихнув. Нарешті це кляте катування завершилось. Може, мені варто просто піти з її дому? Тим паче, що необхідні документи я вже маю. 

— І що там? Знову тусити кличе, як я зрозумів?

— Ага, — вона кивнула. — Якась вечірка в його друга. Ну, я сказала, що не вийде. Робота має бути на першому місці.  

— І сьогодні, по ходу, черга Саші, — я усміхнувся. Перевів усе в жарт. Хоча жарт вийшов хріновий.

— Ні, ми просто виступимо і я поїду додому, — вона серйозно дивилася на мене. Здалася якоюсь дорослішою, ніж досі. 

— Ту пісню про пташку теж співатимеш? На репетиції вийшло добре, — я вирішив перевести тему.

Та й та пісня дійсно була особлива, я відчував якусь дотичність до її створення, бо Лілі явно взяла за основу ту пташку, яка її тоді налякала, і яку я випустив.

 — Ага, тобі подобається? — зраділа вона. 

— Так, — я кивнув. — Ніжно вийшло. Ну, у тебе хороший голос, тож всі пісні виходять ніжно. 

 — Коли я співала, то думала про… — вона раптом знітилася. — Ну, про ту пташку. Пам’ятаєш? 

— Так, — я усміхнувся. — Я так і думав. Добре, що тебе надихають подібні речі. 

 — Я подумала, що, мабуть, то знак для мене, — сказала Лілі. — Знак, що в моєму житті щось має змінитися. Так і сталося…

— І що ж в твоєму житті змінилося? — я зазирнув їй в очі. — Чи це ти про те, що нарешті обереш собі одного хлопця? 

 — Так, — вона кивнула. — Треба вже ставати дорослою. Мені здається, я вже готова обрати…

— Ясно, — я теж кивнув. — Ну, радий за тебе. Це добра новина. 

— У мене таке відчуття, немов камінь з плечей впав, — Лілі усміхнулась. — Я зрозуміла, хто дійсно мені потрібен…

Вчора вона казала, що їй не цікавий жоден з них. Сьогодні вона каже, що щось зрозуміла… Що обрала. Якось це так підбішувало. Але я нічого не сказав. 

— Іди вже в універ, запізнишся, чекатиму після пар…

***

Перед вечіркою в клубі Лілі запропонувала заїхати до кафе перекусити. В самому клубі ми мали бути заздалегідь, бо Лілі і команді треба було готувати обладнання. 

Коли я хотів як завжди сісти за окремий стіл, вона мене зупинила: 

— Давай сядемо разом, тут же нікого немає, немає потреби мене охороняти. 

— Потреба охороняти може зʼявитись в будь-яку мить, — не погодився я. — Але якщо буду поруч, в принципі, все буде нормально.

Не треба було погоджуватись. Але я не зміг відмовитись. І це було зовсім неправильно. 

Коли ми сіли за стіл, це виглядало майже як побачення. Офіціант прийняв у нас замовлення і пішов, потім приніс напої і знову пішов. Метушився навколо нас… На Лілі поглядав скоса, схоже, вона йому сподобалась. Ну, вона всім підряд подобалась, нічого дивного. 

Коли вона відпивала безалкогольний коктейль з трубочки, я трохи завис на її губах. А Лілі цей мій погляд зловила і перервала нашу мовчанку:

— А про що ти думаєш? — запитала, лукаво усміхнувшись. 

— Про що можна думати, коли перед тобою сидить симпатична дівчина? Про погоду думаю, про що ще… — хмикнув я. 

— А я думаю про те, чи вмієш ти танцювати, — сказала вона… 

 Лілі

Мені хотілося сказати Рену,  що я пам’ятаю кожен із тих моментів, коли він обіймав мене або просто торкався. Іноді заново переживаю їх у пам’яті, і дивно, що кожен із них викликає таке ж хвилювання у думках, як і наяву.

— Ну, я не танцюрист, але повільний танець мені цілком під силу, — він озирнувся. Зала була майже порожня, грала повільна музика. — Хочеш розімʼятись перед клубом?