8. Непрохана цікавість

Лілі

 Чомусь я відчула, що в мене по шкірі побігли мурашки. Він був так близько, що я відчувала запах його одеколону, відчувала навіть його дихання. Дивно, але цього разу мені не було страшно, як того першого разу, коли він утримував мої руки, а навпаки весело. 

— І як мені вириватися? — запитала я упівголоса, дивлячись Рену в очі. 

— Найкращий спосіб — спочатку всією вагою наступити на ногу, потім вдарити дезорієнтованого нападника коліном в пах, — Рен врешті-решт відсторонився так само швидко, як і наблизився. — Досить на сьогодні.

— Дякую, — я усміхнулась. — Тепер я почуваюся більш впевнено. А де ти вчився цьому всьому? На якихось курсах? 

— Самообороною займався з дитинства. Точніше, першим моїм бойовим мистецтвом було тхеквондо, у мене і пояс був найвищий, і змагання вигравав. Ну, потім, в університетські роки, кинув це все. Не пішов в профі. 

— Не шкодуєш, що кинув?  — запитала, продовжуючи дивитись на нього. Мені хотілося дізнатися про Рена більше, про його минуле, як він жив до того, як потрапив у наш будинок. Мені здавалося, що в минулому у нього якась драматична історія, сама не знала, чому я була в цьому так упевнена. 

— В спорті людина може розвиватись обмежений час, десь до двадцяти-пʼяти, в деяких видах спорту трохи довше. В той період я мав або піти в про і тоді забити на все інше, або забити на статус про і робити це "для душі", але для душі в той момент мені здавалось недостатнім. Максималізм не дозволив залишити це тоді хоча б на напівпрофесійному рівні. Але потім всі ті знання мені все одно знадобилися. Тож я їх дещо поновив. А ще, абгрейдив іншими бойовими стилями, щоб ефективно захищатись і захищати… Як тоді, з тим твоїм скаженим фанатом. Для подібного прийоми тхеквондо не підходять, — певно, це був найдовший його монолог. І вперше я дізналась про нього так багато за один раз. 

— Мені дуже цікаво, — щиро зізналась я. — Добре, не буду тебе затримувати, ти, мабуть, хочеш відпочити…

— Так, треба подзвонити декому, — він кивнув. — Ходімо, проведу тебе до твоєї спальні... 

***

Вранці, коли я спустилася до сніданку, мама почала розпитувати про моє вчорашнє побачення. 

 — Та все нормально, були на ковзанці, гарно відпочили, — сказала я, відпиваючи ковток кави. 

 — Цієї суботи у тата ювілей, ти не забула? Я запросила гостей, може і ти приводь свого хлопця. Познайомимось із ним, — усміхнулась вона. — Як його звуть? Марк, здається?

 — Так,  — кивнула я. — Ну, спитаю, чи у нього вийде…

Мені не дуже хотілося знайомити Марка з батьками, це був би ніби новий, більш серйозний етап наших стосунків, а я ще не була впевнена, чи готова до цього. Тому я вирішила, що й питати не буду, просто скажу, що в нього хтось захворів із рідних, або що йому треба терміново кудись поїхати…

***

Коли Рен довіз мене до універу, біля входу якраз стояла Софі. Вона помахала мені рукою. 

 — Дякую, — сказала я Рену. — Можеш поки відпочити, я напишу, коли в мене закінчаться пари.

Він кивнув, а потім несподівано простягнув руку до мого волосся і торкнувся його. 

— Дивись, де вже підчепила? — він показав мені сонечко в своїй руці. — Певно, вдома у дворі. І воно сиділо на тобі всю дорогу. 

 — Мабуть, теж захотіло послухати лекції, — я усміхнулась йому. Цієї миті сонечко розправило крила і знялося в повітря. Ми обоє провели його поглядом. Я подумала, що з Реном мені так легко, як ні з ким інгшим. Ми ніби на одній хвилі. 

— Здається, своїми лекціями ти його налякала, — він теж усміхнувся. — Іди, на нас вже он дивляться, — і кивнув у бік Софі. 

 — Так, бувай, — я кивнула йому і швидко попрямувала до подруги. Взяла її під руку, і ми увійшли до холлу. 

— Лілі, що це за підкачаний красунчик був із тобою? Я вже бачила цю машину, але він не виходив… 

***

 — Так це ж мій охоронець, Ренат. Забула, я тобі говорила про нього…

— Капець, це він? Такий гарячий, — вона ледь почервоніла. — Познайом нас. Я б з ним погуляла. І не тільки… 

 — Ти що, розійшлася зі своїм Тімом? — я трохи здивовано поглянула на неї. — Наче ж у вас була така любов! 

— Блін, ну ти бачила свого охоронця? Заради такого я б і розійшлась! Він шикарний чоловік. Аж мурахи по шкірі коли думаю, що він може робити тими підкачаними руками… Та і не тільки руками. А це обличчя… Воно ж ідеальне… — затараторила Софі.

 — Ну, він прикольний. Навчає мене самозахисту, — я подумала про те, що руки в Рена дійсно сильні, і чомусь відчула неприязнь до Софі за те, що вона прямо облизується на нього. — Але я не думаю, що він кудись з тобою піде. 

— Але якщо я запитаю його, ти не будеш проти, правда? — вона з надією поглянула на мене.

— Ну питай, просто я попереджаю, що він не захоче, — я знизала плечима. Подумала: а раптом захоче? І розізлилася на Софі за те, що вона така наполеглива. Могла б зрозуміти, що я не хочу її з ним знайомити. Може, й зрозуміла, але продовжувала вдавати, що все ОК. 

— Дякую! — вона обняла мене. — У тебе ж все одно є твій гарем. І Рен не входить в плани, правда? Він же не багатий і не в твоєму смаку. Всі твої хлопці молодші.