6. Незручна ситуація

Лілі 

Коли ми зайшли до квартири Саші, я не могла стримати усмішку, думаючи про Рена, про його сердите обличчя. Мабуть, сидить там зараз і переживає, чи користуємося ми засобами захисту. Цікаво, чому це його так тригерить…

— У тебе хороший настрій, — Саша одразу, ще в передпокої, обійняв мене за талію і зазирнув мені в очі. — Зазвичай ти не йшла до мене ввечері… 

 — Ну, я ж знаю, що ти хороший хлопчик, — усміхнулась я. — Інакше б не пішла…

— Ти так смачно пахнеш, — він торкнувся губами моєї шиї. — Я буду дуже хорошим хлопчиком…

 — Тоді замовляй суші, а я знайду якийсь цікавий фільм, — сказала я. 

Коли він відійшов, я визирнула у вікно і побачила машину Рена. Чомусь відчула задоволення від того, що він чекає мене. Хоч він і не вміє поводитися ввічливо, але я могла йому довіряти, я була впевнена, що він точно захистить мене і не зрадить. 

До кімнати увійшов Саша, і я опустила штору. 

 — У мене тут виникла ідея однієї нової пісні, — сказала я. 

— Цікаво… І про що вона буде? — він підійшов до мене і обійняв зі спини. 

 — До мене вчора залетіла в кімнату пташка і я злякалася, — почала розповідати я. — А тепер я стала думати, можна обіграти цей момент у пісні, немов це знак, пташка до нового кохання, чи щось таке… Як тобі ця ідея? 

— Прикольно! Але чому це ти вирішила співати про якесь нове кохання? — він хитро усміхнувся і торкнувся губами мого вуха. — Невже нарешті визнаєш, що закохалася?

 — Ну, в піснях потрібно співати про кохання, а не просто “ти мені подобаєшся”, — я скуйовдила його волосся.  — Але від “подобаєшся” до “кохаю” іноді не такий уже довгий шлях…

— Це точно, — він кивнув. — Я зараз впевнений, що якраз пройшов цей шлях. Я кохаю тебе, Лілі, — прошепотів Саша, і його долоня опустилась нижче моєї талії, а губи знову торкнулися шиї.

 — Може, нам не варто так поспішати, — прошепотіла я. — Потрібен час, щоб я теж закохалася…

— Добре, як скажеш, — він кивнув, хоч я і бачила, що на його обличчі було буквально написано, що він розчарований.

 — Не ображайся, — я  поцілувала його в щоку. — Ти дуже хороший, справді. Просто я ще трохи не готова. 

Мала б подумати про Марка, відчути провину перед ним. Бо Марк мені теж подобався, так само, як Саша, і я просто не могла обрати когось одного. От коли вже зроблю остаточний вибір, тоді все і станеться…

Але я чомусь подумала не про Марка, а про Рена, який чекав у машині. Буде, певно, знову читати нотації. Зрозуміло, чому в нього немає стосунків, бо він нудний…

Коли фільм закінчився, я сказала:

 — Дякую за чудовий вечір, пора мені додому, щоб батьки не психували. 

— Ти ж прийдеш ще? Я не відлякав тебе? 

 — Звісно, прийду, — кивнула я. — Ми ж так добре розуміємо одне одного. Мені дуже добре поруч з тобою…

***

Вийшовши з під’їзду, я підійшла до машини, відчинила дверцята і сіла на переднє сидіння. 

— Все, можна їхати, — сказала задоволено. 

— Добре, — Рен кивнув і завів машину. Ми рушили, а він не сказав нічого, виглядав замисленим.

Мені було аж дивно, що він такий мовчазний. Може, за щось образився на мене? 

— А коли ми почнемо тренування? —  запитала я, аби підтримати розмову, а не мовчати. 

— Може, завтра. Точно не сьогодні, після… — він замовк. — Загалом, до твоїх вечірніх побачень.

— Чудово, в мене якраз завтра вільний день. Немає ніяких побачень, — пояснила, дивлячись на нього. — Можемо позайматися. 

— Тоді після універу і позаймаємось, — погодився Рен. 

Ми доїхали швидко. Але вже коли  виходили з машини, я побачила свого батька, який прямував до нас. 

 — Ви пізно, — невдоволено сказав він. — Де вона була? — звернувся з цим питанням до Рена, немов ігноруючи мене, що, звісно, було неприємно. Але я затамувавши подих, чекала, що саме відповість мій охоронець…

Рен

Її батько дивився вимогливим поглядом. Лілі ж трималась непогано, але я все одно помітив, що вона ніби вся стиснулась. 

— В кафе була з хлопцем. Я сидів за сусіднім столиком. Приїхали ми додому щойно воно закрилось. Ви не казали про час приїзду, тож я не підганяв Лілі, вибачте. 

Лілі з вдячністю глянула на мене. 

 — А з яким хлопцем? — запитав він. 

Я навіть не знав, про кого краще казати, тож красномовно поглянув на Лілі.

 — З  Сашею, ну з нашого гурту, я його колись з тобою знайомила, — вона лагідно усміхнулась.  

— А, ясно, — батько ніби заспокоївся. — Ну добре, йди в будинок, бо завтра не встанеш на пари. 

— Добраніч, — сказала Лілі і швидко втекла, поки він не запитав ще щось. 

— Я можу бути вільний? — перепитав я у її батьків.  

— Так, відпочивай, — сказав він. — Я радий, що ти за нею наглядаєш. Одним головним болем буде менше.