3. Гонки на швидкість

Рен

Вона ніби спеціально провокувала мене своєю розмовою з подружкою. Фраза те, що "брутальні чоловіки знають лише дві пози" змусила мене навіть поглянути на неї. З урахуванням того, що я зазвичай доволі непогано приховую емоції, це був майже прокол. 

—  Не заривайся! — сказала вона. — Я тобі не “блондиночка”, а Лілі! Якщо вже так хочеш, то можеш бути нашим водієм…

— Ходімо на твою репетицію. Там точно охорони немає, на відміну від універу, тож я теж піду з тобою. 

— Як хочеш, — хмикнула вона. — Любиш музику? 

— Ставлюсь нейтрально, — я знизав плечима. 

Ми вийшли з машини і пішли до залу при інституті культури, який гурт Лілі орендував вечорами для репетицій.   

Коли ми зайшли, я побачив трьох хлопців, які здивовано глянули на мене. 

— Привіт, — сказала Лілі. — Це Рен, він хоче послухати музику. 

Вона навіть не сказала, що я її охоронець. Ну, може спеціально. Хай робить, як хоче. 

— Привіт, заважати не буду, посиджу на стільці, — я кивнув у сторону стільців під стінкою. 

Хлопці теж представились, гітариста звали Саша, басиста — Ігор , а клавішника — Денис . 

Лідером групи, схоже, був Саша..

Вони почали налаштовувати інструменти, Саша роздавав команди. Потім почали грати пісні і співати.

Коли Лілі почала співати, тілом навіть мурахи пішли. Коли вона співала, в неї був красивий чистий і ніжний голос, зовсім не схожий на той, яким вона роздавала мені вказівки. 

Ну, хоч щось же мало в ній бути нормальне, і слава Богу, що воно є.

Вони співали майже годину без перерви, а потім таки перервалися на десять хвилин. Саша дістав з рюкзака пляшку якогось напою і простягнув Лілі. Я хотів навіть підійти і перевірити, чи то не алкоголь. Але отак підходити, певно, було б не дуже правильно, тож я вирішив спочатку послухати, про що вони говоритимуть.

— Мені брат привіз з Англії, модна якась "Комбуча", не проста. Тобі ніби таке подобається, — він усміхнувся до Лілі.

Ну, "Комбуча" безалкогольна, тож хай пʼє. 

— Ага, подобається, дякую, — сказала вона, усміхнувшись у відповідь. 

— Не хочеш сходити кудись сьогодні? — він зиркнув на мене. —  Лілі, то хто це? Ти так і не сказала, він вирячається на нас.

— Татко найняв охоронця, — Лілі розвела руками, мовляв, нічого не можу зробити. — То він перші дні так старається, а потім, думаю, зможу домовитися, щоб чекав у машині. Я, на жаль, сьогодні зайнята, але завтра можна сходити кудись…

Я закотив очі. В неї сьогодні значить побачення з одногрупником з універу, а завтра — з одногрупником з групи? Веселе життя, нічого не скажеш. 

Вони ще трохи поговорили, потім знову почали грати. А коли завершили, Лілі попрощалась з хлопцями, поцілувала цього Сашу в щоку і ми пішли до машини. Коли вже сіли в машину, я звернувся до Лілі:

— Знаю, що чоловіки бувають ловеласи, а от як це називається у дівчат? Не знаєш? 

— Це називається, що я популярна, — сказала вона з викликом. — А он і Марк, вже тут як тут. Поїдемо тоді на нашій машині, а його авто тут залишимо, чи як? 

— Щоб ми потім ще його завозили? Хай їде на своїй, ми на своїй, потім вийдемо всі вже на місці побачення.

— Капець, ще на побачення я кортежем не їздила, — вона розсміялася. — Ну о’кей, зараз тільки я вийду і йому все поясню, бо Марк страшенно ревнивий!

Я кивнув, а потім додав максимально серйозним тоном:

— А ти йому скажи, що завтра в тебе побачення з тим Сашею, він і забуде ревнувати до мене. 

Вона зупинилася, вже наполовину відчинивши дверцята, а потім повернулася до мене:

 — Тримай язика за зубами, а то довго тут не пропрацюєш, зрозуміло? 

Лілі

Таки цей новий охоронець з кожною хвилиною напружував мене все більше. Олег був мовчазний, лише “так” і “ні”, а цей прямо язикатий, нічого з ним не можна було вдіяти! Вирішила сказати батькові, що він погано справляється зі своїми обов’язками, хай шукає іншого. 

— Добре, принцесо-зраднице, — він усміхнувся. — Мовчу, як риба. 

— Отож, — я вирішила не зважати на його підколки. Вийшла з машини і підійшла до Марка, який теж уже вийшов зі своєї. 

— Привіт, тут таке діло, — я кивнула на Рена в машині, — батько найняв охоронця для мене, бо вчора мене хотіли викрасти…

— Ого, — здивувався Марк. — Ну, це авжеж не дуже зручно, але якщо так треба, ми ж нічого не зробимо, правда? То що, сідаємо до мене в машину і поїдемо? Він за нами? 

— Він хоче, щоб я їхала з ним, а тільки перед рестораном він мене висадить. Не дуже зручно, але що зробиш…

— Зрозуміло, — він зітхнув. — А в ресторані він теж з нами сидітиме?

 — Сяде за інший столик, хай п’є каву собі, — сказала я. Якось не подумала, що він буде в ресторані, тепер аж настрій зіпсувався. Ото знову буде витріщатися, як на репетиції… Таки треба цього придурка позбутися… Може, сказати батькові, що він до мене чіплявся?  — Ну тоді поїхали, — сказала я до Марка.