2. Нелегко тримати себе в руках

Рен

Я стояв у вбиральні і мив руки. Тер їх так, що, здавалось, розітру до крові. Я дійсно потиснув йому руку. Потиснув руку, усміхався, діяв так, ніби він зробив мені щось дуже хороше. 

Диво, що я вистояв. Диво, що усміхався. Диво, що не дістав ножа прямо там і не пустив йому кров ще до того, як його брудні рука торкнулась моєї долоні.

Але я впорався. Я зміг. У мене все вийшло. Серце не хотіло заспокоюватись, але я змусив його заспокоїтись. Настане час, коли можна буде нічого не приховувати. Але не зараз. 

Коли я вийшов з вбиральні, то знов натягнув на обличчя ту маску вдячності, яку тримав до цього. 

— Отже, я маю жити тут, я правильно зрозумів? 

— Так, тобі виділимо кімнату в будиночку охоронців, — сказав Захар Миколайович ( так відрекомендувався батько Лілі). — Будеш мати один вихідний на тиждень, а решту часу маєш знаходитися тут. 

— Дякую, це дуже зручно, якраз можна буде трохи зекономити на житлі. А одного вихідного мені цілком вистачить, — я усміхнувся. 

Так, мені не було навіть з ким бачитись тут. Більше не було…

***

Мені показали будиночок для прислуги. Тут жили не тільки охоронці, але й служниці та кухарки. Кухарок в будинку було дві, а служниць аж чотири. По одній особистій служниці для дружини і доньки хазяїна. 

Власне, тут мене і залишили після знайомства з членами родини. Точніше, познайомився поки що я тільки з батьком Лілі, а от з матірʼю ні. Мені сказали, що вона погано почувалася, і що ми познайомимось пізніше. 

Показати мені все мав головний охоронець, Сергій Анатолійович, якому мене представив Захар Миколайович.

Спочатку показав мені територію будинку зовні. Показав, де знаходяться камери, розповів, хто на якому пості працює по периметру. 

—...Ну, само собою, ти не будеш працювати по території. Твоя задача — супроводжувати молоду господиню. 

— Так, це я зрозумів, — я кивнув. 

— Раніше вона ходила без охорони, але зараз стала популярною артисткою, ото їй пишуть якісь фани, погрожують, коротше, треба скрізь їздити з нею, не випускати з поля зору. Хоча вона досить примхлива, але ти не звертай уваги. Сваритися з нею не можна, господар зразу вкаже на двері, краще погоджуватися та й усе. 

— Зрозуміло, — я знову кивнув. 

Я вже все зʼясував і про Лілі, і про її батька. Та мало хто в цьому місті знав про цю довбану родину більше за мене. Я витратив на це не один місяць. І тепер все мало йти за планом. Треба було все зробити так, щоб план не прогорів. 

 — А зараз ходімо на вечерю, познайомишся з рештою персоналу, — він вказав на двері в кінці коридору. — Тут у нас їдальня. 

— Так, я дуже зголоднів, дякую…

***

Я ненавидів кожного в цій родині. Думав, що це буде простіше, але коли моя "хазяйка" викликала мене з самого ранку до себе, відчув роздратування. Вона була десь віку Аліни. Навіть статура, зріст, волосся… Все було таке схоже, що це навіть лякало. 

—  Сьогодні мені треба поїхати до універу, а після нього на репетицію, — сказала вона. — Поки мене не буде, будеш чекати в машині біля виходу, і нікуди не відлучайся! Їжу хай тобі куховарка з собою дасть! 

Я закотив очі. Вона ще й командувала мною. Що це дівчисько про себе думає? Хоча, я мав грати роль бідного і нещасного охоронця, якому конче треба гроші, тож треба було триматися і ніяк себе не видати. 

— Так, авжеж, міс, — я кивнув. — Зроблю все, як скажеш. 

 — Тоді поїдемо, не треба гаяти часу, — вона взяла свою сумочку. — І всередину приміщення не заходь, я не хочу, щоб за мною тинявся наглядач…

Вона була така зверхня. Ні, нічого схожого з Аліною, абсолютно нічого. Аліна була доброю і милою дівчиною, вона завжди ставилась до всіх людей рівно, незважаючи на їхній статус. А ця "міс" корчила з себе дуже важливу персону і дивилась на мене згори вниз. Вона навіть не підозрювала, що насправді мій статус в цій країні, в цьому суспільстві був куди вищий за її…

Лілі

Цей новий охоронець корчив із себе щось, ніби бойовиків надивився… Вчорашні враження від порятунку вже трохи забулися, і хоч вчора він здався мені симпатичним, зараз я подумала, що це якийсь недалекий “качок”, якому недостає розуму, щоб заробляти гроші розумом… Добре, хоч права має, то сів за кермо, бо Олег ще тиждень точно пробуде в лікарні…

Поки їхала до універу, набрала свою подругу Софі і почала переказувати все, що вчора відбулося. 

— Відчула себе прямо героїнею якогось фільму…

 — Круто, я б хотіла, щоб зі мною теж сталася така пригода! — сказала Софі. — А твій новий охоронець симпатичний?

Я мимоволі поглянула на Рена. Він їхав, як ні в чому не бувало, не звертаючи на мене уваги. 

— Досить симпатичний, — сказала я трохи виклично. — Але не в моєму смаку! 

— А що саме там не в твоєму смаку? Опиши його, мені ж цікаво! — продовжувала допитуватись Софі.

 — Ну він такий накачаний, з темним волоссям, темними очима, — почала описувати я. — Але якийсь надто простий… Я люблю інтелектуальних чоловіків, ти ж мене знаєш…