18. Марк

   Ніка телефонувала по кілька разів на день. Розповідала про всілякі дрібниці: про те, як уперше отримала головну роль у шкільній виставі на Новий рік, як вони з друзями веселяться в Києві, і як Тьома — колись його найкращий друг — напився і п'яний прийшов додому, після чого батьки заборонили йому виходити будь-куди, окрім школи. Марк слухав дівчину і щоразу дедалі гостріше  розумів яка відстань між ними утворилася.    
  Йому більше не цікаво було слухати про столичне життя і щоденні справи Ніки. А дівчина навіть не намагалася слухати про його власне.
  —А у тебе як справи?–запитала якось Ніка, коли ввечері після школи Марк зателефонував їй, втомлений складним днем, сподіваючись, що розмова з коханою трохи його розслабить. Але натомість він лише ще більше виснажився, слухаючи про невдалий манікюр, який їй зробила нова майстриня в улюбленому салоні. 
  —Я посварився з найкращим другом і навіть не знаю через що.–спробував він бути відкритим. Можливо, Ніка бодай вислухає його? Це мало б допомогти йому побачити всю цю ситуацію збоку і хоч щось зрозуміти в ній. Але не дивлячись на те, що вона сама про це запитала, Ніка взагалі не звернула уваги на його слова:
  —Це круто. А уявляєш, сьогодні Віка знову намагалася перемогти мене! Вона справді думає, що теніс – це її. Розумієш? Смішна…
  Марк стиснув щелепи й гучно зітхнув. Він відкинувся на подушки, а телефон відлетів убік, дозволяючи дівчині говорити про себе скільки їй завгодно. Ніці все одно не важливо, слухає її Марк чи ні. А він не хотів знову слухати про одну й ту саму дурню з дівочими війнами. У нього і своїх проблем було хоч відбавляй. Коли вона обіцяла, що цього разу все буде по-іншому, дівчина навіть не збрехала. Раніше вони принаймні вміли розмовляти. 
   Зранку школа кипіла підлітковими голосами і тупотом ніг. Він помітив Аля, щойно переступив поріг, і той його теж помітив. На мить їхні погляди зіткнулися, і Марку здалося, ніби його вдарили під дих. Аль не всміхнувся й не заговорив – просто коротко кивнув і знову повернувся до Сені. Дівчина ж, натомість, енергійно махала Марку, кличучи до себе. Але Марк лиш коротко махнув у відповідь і підібгавши хвоста втік від них обох. 
  Після тієї недосварки Аль тримався на відстані. Не уникав умисне, як це робив Марк, але й не намагався наблизитися, поки той сам не зривався і не робив крок. Аль все ще був переконаний, що цей дратівлий настрій і нервовість у Марка через Ніку. Яка дурість. Знав би він, чому насправді Марк його уникає, то, можливо, і сам не захотів би наближатися. 
  Але… Як би там не було, Марку не варто було зриватися на Сені. Він розумів, що перейшов межу. Дівчина ніяк не винна в тому, що він не міг розібратися у власній голові. І Аль не був винен у тому, що вона йому подобалася, хоч Марку так і здавалося. Листопадове небо за вікнами тиснуло на шию тягарем обов'язків. Марк втомлено потер обличчя, відчуваючи, як голова от-от вибухне від усього цього хаосу, на який перетворилося його життя. Він твердо вирішив – він повинен перепросити в Аля за свою поведінку.
  Та як він мав це зробити, коли де б не пішов Аль, Сеня слідувала за ним? Вона не полишала його ні на мить, і Марку здавалося, що вона робила це умисне, з'являючись поруч саме тоді, коли Марк хотів підійти. І це ще дужче зводило з розуму. Він не планував, щоб її це теж  якось стосувалося. 
  Нарешті Марк помітив самотнього Аля за порожнім столиком в їдальні. Сені видно не було, але це не означало, що вона не вештається десь поблизу і скоро з'явиться знову. Він покинув свій клас, попри протести старости, і майже побіг до столиків А-класу. 
  —Привіт.–видихнув він, сідаючи навпроти здивованого Аля. 
  Хлопець підняв погляд від тарілки, доволі непоганого на вигляд, рагу, і його щоки почервоніли точно під колір страви. Серце Марка зрадницьки збилося з ритму. 
  —Привіт.–відповів Аль. 
  Його голос звучав так, що всі непорозуміння останніх днів умить здалися Марку просто дрібницею. Якби у Марка запитали, що в усьому світі могло змусити його повернутися на землю після всього хаосу в його голові, то це був би голос Аля. 
  —Можемо поговорити?
  Аль оглянув його обличчя, ніби шукаючи там сліди бійки, якої не було. 
  —Так, звісно. 
  —Марк! Нарешті! Я вже думала, ви, хлопці, справді посварилися.
  Сеня влетіла в їхній простір, як ураган, змітаючи ті крихкі дрібки спокою, які щойно почали повертатися до Марка. 
  —Єсеніє.–процідив Марк, хоч і не збирався, щоб це прозвучало так різко. 
  Дівчина здивовано звела тонкі брови й весело хмикнула на тон Марка:    
  —Я вам заважаю? 
  —Ні, не хвилюйся.–відповів за Аля Марк. Так, вона заважала, але він не міг сказати цього зараз, коли саме збирався вибачитися за своє ставлення до неї та їхніх з Алем стосунків. 
  Ні, це не стосунки. Аль говорив, що вони просто друзі, і Марк вірив йому. Вони з Сенею займали однакове місце в його житті, тому він і мусив стримувати свою ірраціональну злість на дівчину. Аль перевів задумливий погляд з Сені на Марка. Між його бровами пролягла тоненька зморшка, яку Марку захотілося прибрати з його обличчя. 
  —Мені вже час. Староста й так свариться.–йому треба було забиратися, поки він не утнув якоїсь дурниці й не зіпсував усе ще більше. 
  —Поговоримо потім?–запитав Аль з такою невпевненістю, ніби Марк справді міг відмовитися. 
  —Так, потім.–кивнув Марк і підвівся з місця. 
   —Гарного дня.–всміхнулася натягнуто Сеня. 
  —Тобі теж.
  Марк розвернувся і поспішив до своїх. Потім. Він вибачиться потім, і вони все вирішать. Ця дивна напруга між ними не зможе тривати вічно. 
  Наступного разу, коли Марк наважився заговорити, Аля він знайти не зміг. А разом з ним ніде не було й Сені. Щось неприємно шпигнуло під ребрами.
  —Слухай, ти не бачила Аля?–запитав він у Стасі, повернувшись до класу після чергового обшуку бібліотеки та звичних місць, де Аль зазвичай ховався від натовпу. 
  Відтоді як він прямо сказав Стасі, що ніколи не зможе поглянути на неї, як на когось більшого, ніж просто друга, вона якийсь час злилася на й навіть намагалася його ігнорувати, але зрештою швидко відтала. Сказала, що вирішила, ніби друзі – це не так уже й погано. Тож зараз між ними все було, якщо не добре, то принаймні нормально. Стася більше не дивилася на нього як на монстра з-під свого ліжка. 
  Дівчина відволіклася від розмови з подругами й замислино прокрутила в голові спогади.
  —Здається, вони з Сенею виходили на задній двір, коли я поверталася з вбиральні. Хвилин п'ять тому. 
  Знову з Сенею.
  —Дякую.–він подарував дівчині свою найтеплішу усмішку й вилетів із кабінету. До початку уроку залишалося не так уже й багато часу. 
  Він спустився по сходах на перший поверх і злетів до привідчинених дверей. Вологе повітря вдарило в легені прохолодою та запахом дощу. 
  Марк збирався увірватися на подвір'я, але застиг, щойно його пальця торкнулися дверної ручки. Він почув сміх. Сміх Аля й Сені в один голос. Він обережно зазирнув у щілину дверей, залишаючись непомітним. Сам не розумів, чому ховається. Сеня стояла спиною до нього, в її руках була камера Аля. Вона наводила об'єктив на маленького горобця, що сів на низьку каштанову гілку й дув пухнасті груди. Аль стояв позаду неї. Впритул, його груди притискалися до її спини, а пальці ковзали по її руках направляючи, коли натискати на яку кнопку. Шлунок Марка стиснуло вузлом і він раптом відчув кислий присмак на язиці. 
  Марк не міг відвести погляду від них. Сеня щось сказала, і вони знову розсміялися. Аль нахилився ближче до її обличчя, щоб зазирнути в екран фотокамери. Марку не видно було їх обличчя, але він міг чудово уявити, як червоніють щоки Аля, коли вони з Сенею випадково доторкаються шкірою; як хитро мружаться підведені синім олівцем очі дівчини, коли вона це помічає, і як розтягуються в задоволеній усмішці її губи, коли їй нарешті вдається впіймати кадр, і Аль гордо хвалить її старання. Від нього пахне цитрусом і теплом, і Сеня це точно відчуває. А Марк не розуміє, і не хоче розуміти, чому його це так зачіпає.
  Марк сильніше стис дерев'яну ручку в пальцях і відчув, як одна із старих щепок проколола тонку шкіру пучки. Зараз він відчував себе як ніколи самотнім в цій чужій школі, в цьому чужому містові, в чужому світові. 
   Марк відступив убік, тихо закривши двері. Він притулився потилицею до стіни, сподіваючись, що її холод трохи остудить його думки. Він глибоко вдихнув сире повітря і повільно видихнув його з легень, намагаючись заспокоїтись. Вони його не помітили й продовжили говорити. Аль розповідав Сені щось про правильне розташування об'єкта в кадрі, а та захоплено вставляла свої коментарі й запитання, Марк уявлення не мав, про що вони говорять. Він не хотів більше стежити за ними - це було їхнє особисте, щось, що взагалі не стосувалося Марка. Аль подарував Сені ту частинку себе, яка не призначалася йому. І від цього чомусь було боляче. 
  Що він взагалі тут робив? Навіщо прийшов і на що сподівався? Аль не мав відповідей на його дурні запитання, якщо навіть сам Марк не міг їх знайти.
  Він спокійно повернувся до класу, так і не сказавши тих слів вибачення, які не давали йому спокою останні дні. 
  —Останнім часом у тебе такі перепади настрою, що мені навіть страшно.–звернулася до нього Стася, коли він не дуже обережно приземлився на стільчик, зачепивши книжки на краю парти.—Розберися вже в собі 
  —Якраз займаюся цим.–буркнув він, підіймаючи розкидані речі.