17. Аль

   У повітрі стояв запах близької зими. Він завжди наганяв на Аля дивну хвилю меланхолії. Хоча Аль і так вважав себе занадто чутливим. Але з наближенням морозної пори все ставало ще гірше. Особливо за теперішніх обставин. Туман встелив місто, блукаючи поміж паркових дерев навпроти школи. Аль сперся на колону й чекав. Пальці самі смикали край рукава светра, поки погляд ковзав по новоприбулих учнях у пошуках знайомої постаті. 
  Марк запізнювався. Останній тиждень він так постійно. Відтоді, як Ніка почала телефонувати йому вечорами й вони засиджувалися допізна за розмовами, зранку він ледве прокидався. 
  Ніка… Хто б міг подумати, що вона повернеться. При згадці про дівчину, яку Аль навіть ніколи не бачив, щось болісне стиснулося всередині. Хоча, а чого ще він очікував? Марк кохав Ніку так сильно, що не зміг забути навіть після всього, що вона йому заподіяла. І той короткий час, який вони провели окремо, не зміг притлумити їхніх почуттів. А тепер вона просто повернула собі своє місце поряд з ним. І це справді було добре. Аль повторював собі це щоразу, коли починав забувати, і усмішка змінювалася гіркотою. Він вдихнув поглибше холодне повітря, в якому не вистачало теплого запаху тютюну. 
  Нарешті серед купи тіл погляд вихопив Марка. Той сонно плентався подвір'ям: наспіх застебнута куртка перекосилася, темне волосся стирчало кучерями після невдалих спроб спішно зачесати його назад. Марк позіхнув, прикриваючи рота долонею і Аль ледь стримався, щоб не зробити так само.
  —Привіт.–сказав він.
  Марк здригнувся, почувши його голос. Він різко підняв голову й застиг. 
  —Доброго ранку.–тихо відповів Марк.
  З того самого дня, як він розповів про дзвінок Ніки, він поводився дивно. Можливо, Аль перегнув тоді палицю з тим танцем? Це ж був просто дурнуватий жарт. До того ж Марк сам запропонував. Але чому ж тоді думки про той день не кружляли в голові лише, коли Аль засинав. Усе вийшло не так, як мало. Хлопці не танцюють так одне з одним. Проте, можливо, Аль просто занадто багато думав. 
  Вони кілька хвилин стояли мовчки, дивлячись одне на одного й не знаючи, що сказати. І чи їм взагалі є, що говорити. А тоді Аль вирішив, що це занадто для них обох. Марк був його другом, і він не збирався втрачати хоча б це. 
  Він усміхнувся кутиком губ і відштовхнувся від колони. Марк відповів йому такою ж неправдоподібною усмішкою, і вони разом рушили до школи. 
  —Нарешті! Я вже зачекалася вас.
  Сеня обійняла Аля, і Марк провів її рух хмурим поглядом. Алю раптом захотілося відштовхнути дівчину від себе. Але він не став цього робити. А Марк нічого не сказав.
  —Після занять…–почав було Аль, коли вони підійшли до своїх кабінетів.
  —Так.–не дивлячись у їх з Сенею бік, кивнув Марк.—Як завжди. 
  —Гаразд.
  Марк майже одразу вскочив до класу, хоча до дзвінка ще залишалося трохи часу. 
  —Ви посварилися?–запитала Сеня.
  —Не знаю.–чесно відповів Аль, все ще дивлячись на зачинені двері. 
  Весь день він ловив на собі погляди Марка, але окрім цього вони ніяк не взаємодіяли. Майже весь час він провів з Сенею, а Марк –  в якихось своїх думках. Кілька разів Аль помічав, як Марк уважно розглядає щось в телефоні. Виявилося, то були їхні з Нікою спільні фото, які Марк спішно ховав, щойно Аль опинявся поряд. Аль зрозумів, що це саме вона, коли встиг помітити один зі знімків – той, на якому вони цілувалися. Марк там виглядав трохи молодшим, але все ще залишався собою, і Аль впізнав би його усмішку навіть на дитячих фото. Марк вимкнув телефон і заховав його глибоко в кишеню джинсів. Аль нічого на це не сказав, лиш ще більше зім'яв рукав светра. 
  А тоді, між п'ятим та шостим уроками, Аль раптом помітив, як з кабінету хімії вибігла Стася. Вона розмазала пальцями туш по щоках і скинула світле волосся на обличчя, аби приховати червоні очі. Стася забігла до дівочої вбиральні, хряснувши дверима так, що чергова вчителька несхвально прикрикнула їй услід. 
  Він знав, що це жахлива ідея – особливо після того, як Марк весь день так старанно тримався подалі, – але нічого не міг з собою вдіяти. Аль непомітно прослизнув до кабінету 11-Б. Марк сидів сам, заривши голову в долоні. Його плечі здригнулися, коли Аль беззвучно відсунув стілець і зайняв місце Стасі. 
  —Що з нею?–Аль кивнув на двері, коли Марк нарешті підвів на нього сумний погляд.  
  —Що ти тут робиш?–замість відповіді запитав той. 
  —Бачив, як Стася, вся в сльозах, вибігла з класу.–пояснив Аль, блукаючи очима по своїх однокласниках із паралелі. 
  Даня здивовано поправив окуляри, коли помітив його. Аль коротко махнув йому рукою, і той кивнув у відповідь, а тоді повернувся до свого смартфону. 
  —Так, я… розповів їй про Ніку.–пробурмотів Марк. Він втомлено зітхнув і відкинув голову назад, дивлячись у стелю. 
  —Он як… Ну, тоді я її розумію.–перш нiж подумати, ляпнув Аль.
  —В сенсі? 
  Марк впився в нього очима, і в Аля стиснулося серце. 
  —Ну, я про те, що ти ж їй подобався. Це було очевидно.–спішно пояснив він, відвертаючись. 
  Марк раптом сухо хмикнув: 
  —Ну так, ти ж у нас знавець. 
  —Ти про що?–нахмурився Аль. Йому не сподобався тон Марка. 
  —І досі думаєш, що Сеня справді бачить у тобі лише друга? 
  Аль кинув різкий погляд на Даню, але той їх не чув, повністю поглинутий чимось у навушниках. 
  —Я знаю це.–відрізав тихо Аль.
  —Ага.–вишкірився Марк.
  —Та що з тобою?–не витримав Аль.—До чого тут взагалі Сеня?
  Він міг терпіти ігнор і холод з боку Марка, але це вже був перебір. Вони говорили про Сеню безліч разів, і він пояснював, що вона йому важлива, не залежно від того, як Марк до неї ставиться. У нього навіть не було причин так її нелюбити.
  Марк ніби разом втратив всі колючки. Він відкрив був рота, щоб щось відповісти, але з губ так і не зірвалося жодного звуку. Хлопець втомлено почухав потилицю й нахилився над партою, обхопивши голову руками. 
  —Вибач.–ледь почув Аль його голос.—Чому все стало так складно?
  —Що? 
  —Із Стасею.–відповів Марк приглушено.—І з Нікою. Взагалі з усім.
  Роздратування, що встигло спалахнути в легенях Аля, так само швидко згасло. 
  —Я не знаю.–вкотре за сьогодні вимовив він.—Можливо, усе набагато легше, ніж тобі здається. Можливо, ти сам усе ускладнюєш? 
  Можливо, вони обидва любили все ускладнювати. Чи не тому вони так добре зійшлися, коли інші відчувалися для Аля як невідповідні деталі пазла? 
  Марк нічого не відповів. За хвилину Аль відчув, як його коліна щось торкнулося. Марк поворухнувся під партою, і цього разу жоден з них не відсахнувся, коли їхні коліна доторкнулися. Хоча все в середині Аля кричало тікати, доки це можливо. 
  —Що сталося, Марку?–ще раз запитав він натомість. 
  —Мені просто потрібно деякий час подумати. Про все.–відповів Марк. 
  Раніше він ніколи нічого не приховував, на відміну від Аля. Марк справді був між ними відкритою книгою. Але не тепер, коли Ніка знову з ним. 
  —Якщо захочеш поговорити, ти знаєш де я. 
  —Справді?–криво усміхнувся Марк, повернувшись обличчям до Аля. Неслухняні кучері впали йому на чоло, в кавових очах відбився блиск електричної лампи.—Не думаю, що ти тепер маєш час на мене. 
  —А як щодо тебе самого?–випалив Аль.– Здається, Ніка займає весь твій день тепер. 
  Марк і сам загубився в думках про Ніку, та ще й смів щось говорити про Сеню. Це здавалося Алю вкрай несправедливим. 
  Марк лиш криво всміхнувся й невизначено похитав головою, ніби Аль сказав суцільну дурницю. 
  —Неважливо.–раптом кинув він і відсунувся. Аль одразу помітив, наскільки насправді прохолодно в кабінеті.—Просто йди вже, поки Сеня не кинулася тебе шукати, а вчитель не помітив тебе тут. 
  Аль ще якусь мить просто дивився на Марка, намагаючисть прочитати хоч щось у його очах, але сьогодні вони були абсолютно непроникними. А тоді він просто встав і, не ховаючись, пішов до дверей, відчуваючи спиною важкий погляд. У дверях він зіткнувся зі Стасею. На обличчі дівчини не лишилося й сліду сліз, тільки злегка почервонілі щоки та змитий макіяж видавали, що з нею не все гаразд. 
  —Ти як?–запитав Аль. 
  Дівчина кинула погляд на Марка через плече Аля. Напевне, зрозуміла, що ховатися немає сенсу, тож поглянула в очі Алю й чесно відповіла:
  —Краще, ніж могло б бути.
  Аль підбадьорливо всміхнувся їй, і Стася усміхнулася у відповідь. Вона пройшла на своє місце, але Марк не відвів погляду від Аля, аж доки той не розвернувся і не переступив поріг кабінету.
  —Що я пропустила?–почув він голос дівчини здалеку. 
  —Ти в нормі?–запитав у неї Марк
  —Не будемо про цей прикрий випадок. Усе гаразд. То що я пропустила?
  Аль зачинив за собою двері, лишаючи Марка і Стасю розбиратися з їхніми проблемами вдвох. Якщо Марк так того хотів, то Аль міг дати йому достатньо простору. Якщо тепер, коли в Марка знову є Ніка, для Аля стало менше місця в його житті – Аль це переживе. Він вмів бути непомітним, коли цього потребували інші. І він не хоті́в думати ні про що з того, що відбувалося у нього під шкірою в цей час.