16. Марк

   Марк відправився до школи разом із батьком. Коли той прокинувся, на кухні вже чекав сніданок. Після розмови з Нікою Марку так і не вдалося більше заснути, як він не старався — думки все кружляли навколо їх бесіди. Тож він зайнявся хоч чимось корисним, аби відволіктися. Тато обожнював, коли Марк готував, здібності до кулінарії йому передалися від мами – єдине хороше. Якби вони харчувалися тим, що готував батько, то вже давно вмерли б з голоду чи отримали якийсь розлад шлунку.
   Та й до того ж тато забагато трудився заради школи відтоді, як вони переїхали, і майже не спав нормально. Тільки цього ранку в нього нарешті не видно було темних кіл під очима, які вже починали лякати Марка. Вигляд щасливого батька, відпочилого і щедро заливаючого млинці згущенкою, нагадав Марку, що прямо зараз все гаразд.    
  Коридори були майже порожні, тільки поодинокі учні, що вже приїхали першим автобусом, сонно тинялися школою. Від кожного кроку стінами розливалося гучне відлуння. Марк сидів на підвіконні першого поверху сам. Він знав, що на третьому його вже чекають однокласники, проте зараз йому було не до них. Він знову почав прокручувати в голові події ранку. Щось здавалося йому в усій цій ситуації з Нікою неправильним. Занадто… штучним? 
  Він уявляв цю розмову тисячі разів і стільки ж намагався уявити як відреагував би, та все виявилося зовсім не так на ділі. Йому захотілося розповісти про це комусь хто міг би зрозуміти, тож він сам не помітив як зайшов в особисті повідомлення і натис на останній чат.
  «—Раночку, є новини! Я хочу поговорити про це, тож дуй на перший поверх. Зараз!»
І, подумавши трохи:
  «—Не бери з собою Сеню.»
За мить Аль вже світився в мережі й набирав відповідь:
  «—Вже йду. Що сталося?»
 «—Розкажу, як зустрінемось.»
  Аль прочитав і нічого не відповів. Він завжди приходив мало не раніше всіх до школи. І йшов майже останнім. Ніби робив все, аби тільки проводити вдома якомога менше часу. Марк помічав це, але не запитував. Той все одно нічого б не розповів. Та йому й не треба було насправді, Марку вистачило того, що він вже бачив, щоб розуміти, наскільки все погано. Хоч Аль і продовжував всміхатися й робити вигляд ніби все гаразд. Таким вже він був. А Марк достатньо знав про те, як це — коли сором та страх не дають нікому розповісти, що відбувається вдома. 
  Через кілька хвилин Марк почув спішні кроки з боку сходів. Аль розчервонівся так, ніби біг сюди, його світле, нещодавно підстрижене волосся стирчало врізнобіч.
  —Чудово виглядаєш.–ховаючи посмішку замість привітання зауважив Марк. Він не міг не помітити, як тривога в грудях стихла при виді друга.  
  —Усе завдяки тобі. То що за терміновість? Я лишив Сеню з Данилом і не впевнений, що це було хорошою ідеєю. Вони готові повбивати одне одного. 
  Аль важко дихав, футболка під теплою розстебнутою сорочкою здіймалася в такт його диханню, поки він ніяково пригладжував зачіску. 
  —Мені телефонувала Ніка.–відвернувшись повідомив Марк. Чомусь згадка про Сеню відбила у нього будь яке бажання ходити колами і змусила випалити новину влоб. Аль на мить припинив рухатися обробляючи інформацію шокованим мозком.
  —Ого…–видихнув він.—І, що хотіла?–запитав Аль.
  —Вибачилася, сказала, що хоче знову бути разом.
  Марк нарешті поглянув на Аля і на мить йому здалося, що в очах хлопця промайнула тінь паніки. 
  —Ого,—повторив він і раптом всміхнувся, тією ж усмішкою, якою всміхався, коли Марк запитував його про батька.—Вітаю! Схоже, нашому «холостяцькому клубу» кінець.
  —Я… Так, схоже на те.
  Це не те, що хотів почути Марк. Ні вітання, ні все інше. Аль навіть не засумнівався, що Марк погодився знову бути з Нікою. Він не знав, що не так, але в грудях осіло неприємне відчуття. Між ними запала дивна тиша, якої вже давно не бувало. 
  —Це ж добре, що вона вибачилася. Ти ж хотів цього, так?
  Аль підійшов ближче, побачивши, як спохмурнів Марк. Він сів на підвіконні поряд, але так, щоб їхні тіла випадково не торкалися. 
  —Так, звісно. Хотів. Просто все так дивно. Ніколи не думав насправді, що це станеться.—зізнався Марк. 
  —Ну, люди вміють дивувати.–підбадьорливо штурхнув його в плече Аль.—Я радий за тебе.
  В його світлих очах відзеркалювалося сіре подвір'я школи, ніби вони в нього були скляні. І справді, «люди вміють дивувати». Аль посміхався, радіючи за друга, тільки Марку, чомусь, легше не ставало від цього. 
  —Дякую.—видавив він із себе. 
  —Ти…–почав щось Аль, та раптом заткнувся, хитнув головою і сказав:
  —Давай повернемося до інших?–він різко схопився з місця.—Вони, напевне, вже зачекалися.
  Марку не хотілося до інших. 
  —Так, давай.
  Аль ішов трохи попереду, хоча зазвичай тримався поруч. Він жодного разу не озирнувся. 
  —Котися до біса! Не всі, такі як ти, Рудський, дехто може бачити в мені більше, ніж просто набридливу дурочку з паралелі!–почувся крик Сені, щойно хлопці піднялися на третій поверх. 
  —Я й не думаю..!
  —Алю! Нарешті!–обличчя дівчини помякшало, коли вона побачила однокласника. 
  Сеня відвернулася від Дані, не звертаючи уваги на те, який гнівний погляд він послав у бік Аля, і простягнула до нього руку, ніби він був її рятівною шлюпкою.
  —Що тут сталося?–запитав він.
  Марк простежив за тим, як Аль відповів на жест подруги, переплітаючи їх пальці й стаючи поряд.
  —Нічого особливого. Ці двоє як завжди гризуться.–встрягла Стася. Вона сиділа на підвіконні, погойдуючи ногами, і її очі засяяли, коли вона помітила Марка.—Привіт, Марку.
  —Привіт.–криво всміхнувся Марк, максимум, на що його зараз вистачить. 
  —У нас все добре.–заперечив Даня, хоча, судячи з вигляду Сені, вона з ним не погоджувалася. 
  —Просто чудово!–підтвердила дівчина натомість.—Який у вас перший урок?–запитала вона в Марка з Стасею, професійно ігноруючи Даню. 
  —Біологія.–відповіла Стася. 
  Сеня скривила кирпатого носика, ніби та сказала щось відразливе.
  —Ой, жах який. Це ж у вас «Гадюка» веде, так?
  —Ага.–розсміялася Стася.–Але все не так і погано. Якщо знати, як до неї підступитися. Скажу вам по секрету: вона обожнює, коли учні говорять її словами, а не текстом з підручника. Це тішить її его, напевне.
  Дівчата переговорювалися між собою, і напруга в цій дивній компанії трохи спала. Марк присів поряд з Стасею, і Аль, забувши, напевне, про свої нещодавні тривоги, притулився до стіни поряд з ним. Їхні плечі торкалися майже впритул, і Марк міг вловити запах його парфуму, що лоскотав носа цитрусовими нотами. Вони вперше зібралися ось так усі разом, і Марк міг би навіть звикнути до цього. 
  —До речі, зовсім скоро почнуться тренування до випускного й останнього дзвоника.–згадала Стася.
  —Так, я чула, що одразу після Нового року нас почнуть ганяти з піснями і тими танцями. Нам же доведеться танцювати вальс.–підтвердила Сеня.
  —Нащо це?–хмуро вклинився Даня.
  Сеня окинула його зверхнім поглядом, а тоді Марк все ж помітивя. як вона трохи відтанула й відповіла:
  —Не знаю. Так хоче батьківський комітет. Це традиція.
  —Я жахливо танцюю.–навіщось зізнався Марк.
   Сеня втупила в нього спантеличений погляд.
  —Ти? 
  Він оглянув друзів, всі дивилися на нього так, ніби він зізнався, що не носить білизни у школі.
  —Чому вас так це дивує? 
  Сеня оглянула його з ніг до голови.
   —Просто ти так виглядаєш…–як він виглядає, Марк так і не почув, бо натомість дівчина сплеснула в долоні й випалила:—Аль чудово танцює, він може тобі показати!–раптом загорілися її очі. 
  Марк кинув погляд на Аля, який від неочікуваності, що його в це втягнули, коротко смикнувся.
  —Та не те щоб чудово.–невпевнено заперечив він, і на його губах з'явилася ніякова посмішка. 
  —Давай, Алю! Навчи Марка! 
  Марк подумав, що запал Сені був підозріло наполегливим. Алю явно було ніяково: він переминався з ноги на ногу і смикав рукав своєї сорочки, де раніше перебирав смужки викинутих браслетів. Хлопець кинув на Марка швидкий погляд і одразу ж відвів очі.
  —Так, гаразд. Навчи мене.–погодився Марк, відштовхуючись від підвіконня і самими кінчиками пальців хапаючи Аля за рукав. Йому раптом сильно захотілося, щоб Аль зробив це. 
  Вранішнє сонце почало заливати коридори школи, своїми холодними жовтавими променями освітлюючи хлопців. Марк відтягнув його в центр коридору, і Аль піддався.
  —Що, прямо зараз?–кліпнув він. Марк пирснув, від того, яким розгубленим той виглядав.
  —А що? Соромишся мене?
  Марк хотів, щоб це прозвучало як жарт, але з подивом зрозумів, що справді чекає на відповідь. 
  —Ні.–цілком серйозно відповів Аль, і Марк стримав усмішку. 
  —Ура! Я увімкну вам музику!–запропонувала Сеня. Стася і Даня спостерігали за ними зі сміхом на обличчях. Що ж, якщо їх це веселить, то нехай так і буде.
  Доє хлопців танцюватимуть повільний танець у коридорі школи. Як же це по дурному. І як же від цього дивно лоскотало в животі, коли Аль нарешті зітхнув, й похитавши головою, усміхнувся, приймаючи свою долю. 
  Із Сениного телефону залунала якась повільна, ритмічна мелодія. 
  —Це погана ідея!–запевнив Аль.
  —О так, я знаю.–хмикнув Марк.—Я відтопчу тобі всі ноги. 
  —Ну дякую.–хмикнув Аль точнісінько як він.
  А тоді поклав руку Марка собі на талію, своєю ж торкнувся його плеча. Марк здригнувся, коли від невагомого дотику тілом пробіг струм. В іншу руку Аль взяв долоню Марка й переплів їхні пальці. Його шкіра була теплою й м'якою, і Марк на мить відволікся.
  —Усе просто, уяви що я, наприклад… Ніка, і просто розслабся. Слухай музику, нехай вона тебе веде, а ти тим часом спробуй вести мене.–почав тихо пояснювати Аль, і ім'я Ніки з його вуст звучало абсолютно чужим. 
  Марк подумав, як же смішно вони, напевно, виглядають збоку. Але врешті-решт, це було не так уже й важливо.
  —Давайте, хлопці, я в вас вірю!–розсміялася Сеня, і Стася підтримала її сміх. 
  Вони почали незграбно рухатися, і Марк одразу ж наступив Алю на ногу. Той стримано зойкнув і, скривившись, кинув на нього погляд з-під лоба. 
  —Вибач.
  —Ти справді дерев'яний.–вражено похитав головою Даня й поправив круглі окуляри. 
  —Цить! Він учиться!–неочікувано вступилася Сеня, і Марк навіть відчув до неї трохи прихильності. Але тоді помітив, як вона сама ледь стримує сміх.
  —Можеш заплющити очі, щоб легше було сконцентруватися на пісні, я буду підлаштовуватися.–сказав Аль повертаючи увагу Марка. 
 Марк із сумнівом поглянув на своє незграбне тіло:
  —Навряд чи це допоможе мені. 
  —Ну, якщо після мого уроку, ти все ще наступиш так на свою партнерку, це буде моєю особистою ганьбою.–посміявся Аль. 
  Він виглядав як людина з безкінечним терпінням, готова прийняти на себе всю незграбність Марка. Але ж Марк сам, піддавшись імпульсу, почав це, тож він таки заплющив очі, прислухався до пісні й спробував уявити, що перед ним стоїть Ніка, сміється одними лиш очима, готова до його провалу. От тільки образ її вже починав забуватися, і уявити колись рідне обличчя більше не вдавалося. 
  Він знову несміло почав рухатися, кружляючи коридором у такт мелодії. Відчував, як із кожним кроком, коли ніхто не кричить від того, що він наступив на пальця, стає сміливіше і розкутішим. Раз-два-три, раз-два-три. Марк дозволив пісні вести його, як і казав Аль, і сам несміло вів свого партнера. Аль рухався так легко й невагомо, що Марку на мить здалося, ніби він танцює з повітрям, і без того невиразний образ Ніки остаточно розвіявся. Хлопець відкрив очі, продовжуючи танцювати, і побачив перед собою Аля. Той підлаштовувався під його кроки, тримаючи його руки й дивлячись під ноги, щоб контролювати їх спільні рухи. Світлі вії відкидали тіні на його щоки. Аль виглядав таким спокійним, усі тривоги розгладилися на його веснянкуватому обличчі. Він ледве всміхався кутиками губ до мелодії, сонце грало в короткому волоссі, що колихалося з кожним рухом, як колосся в полі.
  Марк більше не заплющував очей. Він навіть не чув, які там жарти про його приховані таланти відпускали друзі. Іноді їхні тіла опинялися настільки близько, що Марку здавалося, ніби він міг відчути серцебиття Аля – таке ж повільне й ритмічне, як пісня, під яку вони танцювали. А потім Аль підвів погляд, і Марку збилося повітря у горлі. Хвилину Аль дивився своїми неймовірно синіми очима так, наче бачив усі приховані секрети Марка. Марк був майже впевнений, що той зміг прочитати в його очах всі думки, що роїлися бджолами в його голові, й розкрити всі почуття. 
  А тоді Аль розсміявся, і серце Марка знову поропустило удар. Він зрозумів, що пісня вже давно закінчилася тільки через хвилину. Марк відпустив руки Аля й прожогом відскочив убік.
   —Ну ви, хлопці, даєте.–протягнула Стася.—Може, вам танцювати на випускному удвох?–беззлісно посміялася вона, і Марк змусив себе відповісти їй напруженим смішком. 
  —А я ж казала, що Аль чудовий!–гордо заявила Сеня.
  —І звідки ти це знала?–Даня роздратовано хмикнув і занадто нахабно задер брову, оглядаючи впевнену в собі дівчину. 
  —А звідти, звідки тобі знати не довелося!–показала вона йому язика, і вони нарешті нагадували себе колишніх. Але Марка дивно вколола думка, що вона знала про Аля щось, чого не знав більше ніхто.
  —В минулому році я допомагав тодішнім випускникам.–пояснив Аль.—У них не вистачало кількох хлопців для вальсу, і їхній класний керівник попросив мене станцювати з однією з випускниць за додаткові бали. Сеня допомагала з декораціями тоді ж. 
  Дівчина мило всміхнулася до нього, згадуючи спільне минуле. 
  —Нам час іти. Не хочу запізнитися на перший урок.–Марк відвернувся від них, сам не розуміючи, що з ним відбувається. 
  —Відколи це тебе хвилює?–здивувався Аль.
  —Не знаю. Відсьогодні.
  —Гаразд.–лиш повів бровами Аль і знову схопився за низ свого рукава. Марк відчув легку провину. Він не хотів змушувати Аля почуватися ніяково, та йому потрібно було піти звідси просто зараз. 
  —Поговоримо потім.–сказав він трохи вибачливим тоном, і Аль кивнув. 
  Марк так і не зміг розповісти Алю, що нічого не відчув, коли Ніка йому зателефонувала. Він поспішив до кабінету, відкладаючи на потім роздуми про це і про те, що все ж відчув кількома хвилинами раніше, коли вони з Алем були так близько.