12. Марк

   Історія ніколи не захоплювала Марка. Поки інші обговорювали страшні події минулого століття його більше цікавила стрічка новин в телефоні. Він ніяк не міг зрозуміти нащо їм вивчати те, що вже закінчилося, якщо прямо зараз тривало те, що руйнувало життя тисяч людей. Він переглядав за звичкою Київські новини. Його вони вже не стосувалися, проте коли він бачив чергові заголовки – кров за звичкою застигала в жилах. Тоді він гарячково перевіряв адреси й імена жертв, в надії, що це не хтось знайомий. Можливо, його друзі більше не з ним, а Ніка більше не хоче мати нічого спільного, але вони всі виросли разом і, як би Марку не хотілося того, повністю чужими не стануть ніколи. 
  Та час було вчитися думати за себе, а не за них. Він роздратовано змахнув новини і натомість увімкнув інстаграм. Стрічка сповіщень переповнювалася повідомленнями про нових підписників, нікнейми більшості з яких Марк не міг розібрати. Навіть майже через місяць він все ще не розгріб їх. У декого зберігалася повна анонімність і дізнатися, хто це, було не можливо, якщо ти не екстрасенс. Він швидко прогорнув їх не маючи жодного бажання розбиратися з цим зараз, як його очі зачепилися за знайоме обличчя на аватарці.    
  Від неочікуваності в животі дивно залоскотало. Марк натис посилання на сторінку знайомого. На фото Аль посміхався в усі зуби, світле волосся було підстрижене коротше ніж зараз. Одягнений в білу футболку з переливчастим зелено-синім принтом «Живи, Твори, Люби», він показував в камеру знак миру. На здивування Марка, Аль викладав доволі багато фото. Та в більшості це були фото квітів або заходів сонця, зроблених, як впізнав Марк, з того самого даху, де вони нещодавно провели вечір разом; фото тварин – дуже багато котів, а особливо одного, рудого, зі шрамом на лівому оці і відкушеним кінчиком вуха. Але жодного допису про особисте життя чи будь-що подібне – просто фото без тексту. До того ж останнє було річної давності. А наступне –зроблене й опубліковане все в той же спільний вечір. 
  Марк уже бачив раніше роботи Аля – знав, що вони неймовірні. Коли він дивився на них, щось болісне прокидалося в грудях. Ніби в кожне своє фото Аль вкладав якийсь особистий, прихований сенс. Навіть якщо це був просто закинутий дитячий майданчик у вечірньому світлі. 
  Проте серед інших було і кілька фото з якоюсь дівчиною. Вона виглядала як однолітка Аля: світле русяве волосся, хитрий лисячий погляд і усмішка з двома гострішими іклами. На знімках здавалося, ніби вони справді близькі. Аль тримав дівчину на спині, вони обоє сміялися й дивилися в очі одне одного. Тепер Марк краще розумів, чому Софія та батьки Аля були так переконані, що вони мають бути разом. Вони й виглядали як пара. Чомусь ця думка виявилася неприємною. Хоча Марк і знав, що Алю не було причин брехати. 
  Марк підписався у відповідь і поставив вподобайки на фото, які особливо запали йому в пам'ять. Звична процедура, але цього разу йому чомусь хотілося, щоб Аль це помітив. За кілька хвилин прийшло повідомлення. Телефон завібрував у руці, змусивши здригнутися. Відчуваючи незрозуміле хвилювання, Марк натиснув на новий чат. 
  «–На уроках потрібно слухати вчителя, а не в телефоні залипати.»
Марк посміхнувся екрану.
  «–Каже той, хто першим написав мені.»
  Кілька хвилин відповіді не було. Три рухливі крапки з'являлися і зникали, поки Аль, судячи з усього, вигадував відповідь. 
  «–Винен. З нас обох можна робити зразок учнівської доброчесності.»
   «–Який у тебе зараз урок?»
 Було щось незвичне у можливості переписуватися з Алем. Увесь цей час вони спілкувалися лише в ті короткі миті прогулянки після занять або іноді, в шкільних коридорах, коли випадково стикалися там. І ніби як в цьому не було нічого дивного, адже Марк раніше весь час спілкувався з Нікою й іншими. Проте зараз це чомусь відчувалося не так. По-іншому. І йому не хотілося припиняти це. 
  «–Література. Мій улюблений.»
  «–Справді? Чому ж тоді переписуєшся зі мною, а не слухаєш?»
  «–Не знаю… Здається, це мені подобається більше.»
  Марк кілька хвилин дивився на останнє повідомлення. На обличчі не зрозуміло чому розтягнулася дурнувата посмішка. 
  «—Радий це знати;)»
  «—))»
  —З ким спілкуєшся?–ткнувши в бік тоненьким пальчиком шепнула Стася.
  —Ні з ким.
  Марк відклав телефон екраном донизу. Чомусь не хотілося, щоб дівчина знала, хто відволікає його від заняття. Стася затримала на ньому недовірливий погляд, але промовчала. Марк потягнувся, розминаючи шию. Його настрій помітно покращився після розмови з Алем. Так було тепер щоразу з моменту їхнього знайомства. І Марк не поспішав замислюватися чому – йому просто це подобалося. 
   Та чим довше тривав урок, тим менше він хвилював і Стасю. Під кінець дівчина вже зовсім не відводила погляду від Марка на дошку чи старого вчителя у смішній краватці. Помітивши, чим та зайнята, вчитель запитав її про рік скасування кріпацтва, але дівчина навіть не почула, що звертаються до неї, продовжуючи пропалювати його профіль. Аж поки весь клас не почав посміюватися.
  Марк штовхнув її під партою, вказуючи на вчителя. Тоді дівчина зніяковіло перевела погляд на викладача та попросила повторити запитання, бо «напевно, пропустила його», і весь клас вибухнув вже гучним сміхом та перешіптуваннями. Марк бачив, що Стасі стало соромно, і зробив вигляд, що нічого особливого в її поведінці не помітив. Та це мало допомагало, бо інші однокласники не цуралися кидати в її бік якісь жарти про це. Йому було шкода дівчину, але він не міг ніяк їй допомогти окрім як шикнути на найбільш гучних пліткарів, що вважали себе дуже дотепними. Ті винувато відвели погляди і притихли, хоча Марк бачив приховані посмішки, що все ще грали на їхніх губах. Стася кинула на нього вдячний погляд і нарешті сконцентрувався на занятті і Марк послідував її прикладу. 
  Пізніше того ж дня Марк сидів на обіді разом із Даньою та ще кількома хлопцями з їхнього класу. Перед ним стояв майже порожній бокс із домашньою їжею, яку він приготував собі звечора. Марк уже закінчив і тепер тупо дивився на інстаграм-сторінку своєї колишньої дівчини й  намагався змусити себе заблокувати її всюди, де тільки міг. Але рука не піднімалася. Це відчувалося як зовсім остаточна крапка. 
  —Бридко дивитися.–крізь відразу випльовує Даня, змусивши Марка різко вимкнути екран.
  —Ти про що?
  Він збентежено перебирав у думках останні кілька хвилин і намагався згадати, чи встиг Даня щось помітити. Але той лиш кивнув кудись в інший бік їдальні.
  —Про них. Поводиться так, ніби готова прямо тут з ним зализатися. Фу!
  Марк простежив за його поглядом до столиків «А» класу. Виявляється, він говорив про Сеню й Аля, які обідали тільки вдвох за невеликим столом і про щось весело розмовляли. Аль сміявся й без упину щось обговорював з дівчиною, у якої замість волосся був яскравий вибух кучерів сьогодні. Марк ще ніколи не бачив, щоб він був таким розслабленим з кимось, окрім нього. Пальці самі собою сильніше стиснулися на телефоні. 
  —Не знав, що вони дружать.– якось неприємно згадалися Марку слова Аля про те, що вони з Сенею не близькі. Зараз здавалося зовсім інакше. 
  —А вони й не дружили.–хмикнув Даня, відвертаючись нарешті від пари, що чимось сильно його дратувала, і втикаючи носа в телефон.—Донедавна. 
   Хлопця явно не влаштовувала новостворена дружба, проте Марк не міг сказати, що засуджує його почуття. Чомусь, коли він спостерігав за цією парочкою, йому хотілося просто встрягнути між ними й зруйнувати цю ідилію. Він все частіше бачив їх удвох в коридорах чи навіть за партою, коли проходив під час уроку повз відчинений кабінет. Аль ніколи ось так не розмовляв з ним у школі. А з нею говорить легко, хоч і запевняв, що вона йому не подобається. Марка не мало б це так зачіпати, та попри здоровий глузд – зачіпало. 
  Стільчик поряд із з хлопцями з гуркотом відсунувася, і на нього з силою плюхнулася Стася. Її очі палали рішучістю і пропалювали збентеженого Марка наскрізь, намагаючись лишити дірку в його голові. Він гарячково згадував, чим міг образити дівчину, коли та зібравшись з силами, випалила:
  —Слухай, Марку! Скажи прямо: в тебе є дівчина?
  Даня поперхнувся чаєм і закашлявся, намагаючись вдати, що взагалі їх не слухав і це просто невдалий збіг обставин. Марк співчутливо стукнув його по спині – з трохи більшою силою, ніж потрібно було.
  —Дя.кг.кую.–противненько вишкірився той, поправляючи окуляри й відсуваючись подалі від драми, що розгорталася перед його носом. 
   Кілька сторонніх учнів з цікавістю повернулися до них. Думки Марка одразу знову перенеслися до столиці, в колишню школу – туди, де зараз була Ніка. До її сторінки, все ще відкритої в його телефоні. Вона, мабуть, так само сиділа на заняттях, посміхалася і «стріляла» очима до якогось нового хлопця.
  —Ні.–після короткої паузи відповів Марк.—Вже ні.
  —Мені шкода.
  На противагу власним співчутливим словам, дівчина помітно розслабилася і легенько торкнулася його передпліччя пальчиками з ніжним блакитним манікюром.
  —Але це навіть добре!–жваво запевнила вона.
  —Добре?–вдавано здивувався Марк і посміхнувся, здогадуючись, до чого вона намагається хилити.
  —Ну, я мала на увазі, що у нас тут так багато хороших дівчат. А ти гарний – обов'язково знайдеш когось особливого.
  Стася відвела погляд, а її щоки порожевіли, роблячи її схожою на дитину. Марк вчув тихий смішок від Дані, але дівчина, на щастя, не помітила його. Він проігнорував однокласника і з легкою усмішкою стежив за тим, як ніяковіє Стася. Марк помічав її погляди і всю ту увагу яку вона йому приділяла, і йому було приємно, що така гарненька дівчина думає про нього. Проте він не міг навіть уявити себе поряд із кимось зараз. 
  —Напевне, поки що мені потрібні лише хороші друзі.-протягнув він, всерйоз замислившись про те, як це могло б бути з нею, і відчув дивний укол. Щось у цьому було не так.—Не думаю, що готовий до чогось більшого.
  Марк кинув погляд на телефон, що все ще лежав долілиць поряд з його рукою. А тоді його зір мимоволі ковзнув туди, де Аль показував Сені щось на своїй камері, а та захоплено коментувала це. 
  —Втім, я вдячний тобі за спробу.–підморгнув він дівчині відкидаючи зайві думки. 
  —Гаразд.–ніби розуміюче кивнула Стася і відповіла на його посмішку, але він помітив розчарований тон в її голосі який їй не вдалося приховати. 
  Марк хотів би спробувати щось нове, але сумнівався, що зможе відпустити Ніку та їх історію так швидко. Навіть якщо більше не прокидався із задушливим відчуттям в легенях і не засинав з вологими слідами на повіках. Марк старався рухатися далі, як радив Аль. Але потрібен був час. Час і розмова.