7. Аль

  —Горський, ти взагалі рухатися збираєшся?
  —Звісно, Валерію Геннадійовичу.–в’яло пробубнів Аль згинаючись мов криветка до стоп. 
   Мало, що він повинен був самостійно відпрацювати штрафні вправи на розтяжку, за те, що прийшов без форми, поки інші працювали в парах, так їх ще й звели сьогодні з 11-Б.
  Марк працював у парі з якоюсь своєю однокласницею, що не припиняла говорити поки вони допомагали одне-одному розтягуватися. До того ж деякі однокласниці Аля теж були не проти поспостерігати за новеньким поки той їх не помічає. Бідолашні дівчата, він же навіть не пам'ятає їх імен. 
  Аль сам не знав, чому його це так дратувало. Але ще гірше було, коли він ловив його погляди на самому собі. Марк хижо всміхався коли їх очі зустрічалися, і ця посмішка не обіцяла нічого хорошого для Аля. Нагадувала, що йому було не уникнути «душевної» розмови, якої чомусь так кортіло Марку. 
  Він відвів очі до підлоги концентруючись на штрафних. Двадцять один. Двадцять два. Двадцять три. Тридцять. Він востаннє потягнувся до підлоги і вирівнявся відчуваючи як хрустять хребці. Принаймні сьогодні він одягнув спортивки, замість джинс, і доволі зручну футболку. Худі довелося лишити в роздягальні. Тож все було не так погано, хоча трішки прохолодно. Аль відчув як мурахи пробігли оголеними руками і здригнувся.
  —Валерію Геннадійович, я закінчив.–повідомив він. 
  Чоловік подув у свисток зупиняючи Сеню й Данила з 11-Б, що, здається, намагалися покалічити одне-одного.
  —Я сказав обережно розминатися, а не перевіряти хто з вас виявиться менш гнучким!
  Сеня скориставшись хвилиною відволікання спритно вирвалася з Данилового захвату і перетягнула ініціативу на себе. Незважаючи на сварку вчителя, що той напише зауваження їй в щоденник. Її різнокольорові пасма вибилися з металевого крабику на потилиці. У хлопця явно виникли труднощі з тим, щоб вивільнитися. Хоча Алю здалося, що він не сильно й хотів цього, просто розважаючись з подругою. 
  Валерій Геннадійович втомлено потер перенісся. Алю стало його шкода. Навіть за двома підлітками було складно вгледіти, а що вже казати коли їх було майже сорок. 
  —А ти чого тут?–помітив нарешті Аля вчитель. 
  —Закінчив штрафні вправи.–нагадав хлопець.
  Валерій Геннадійович пробігся по ньому швидким розсіяним поглядом пригадуючи, чи казав йому це робити.
  —Точно-точно.–пробубнів він згадавши.—Ну то йди до інших. 
  Аль приречено зітхнув дивлячись на натовп підлітків, що вже збилися в дві ширенги і бігали колами по залу. Він замислювався: як може таке бути, що на дві паралелі, він єдиний учень який не любить фізкультуру? От взагалі спорт не його. Іноді Алю ліньки було підняти ручку, не те, що бігати і стрибати залом майже годину. 
  Он як це зараз робив Марк. Він радо бігав разом з усіма ніби зараз був найкращий урок за весь день. Аль не розділяв його почуттів. Він нехотя прибився в кінець ширенги свого класу, і опинився позаду найнижчої Сені. Вони бігли підтюпцем і якби Валерій Геннадійович був трішки прискіпливішим, то можливо, помітив би, що Аль не докладав жодних зусиль, щоб хоча б зробити видимість активного бігу. 
  —У тебе заколка зараз впаде.–нащось сказав він Сені.
  Дівчина здивовано обернулася до нього підхоплюючи крабик якраз в ту мить коли він вже збирався злетіти з останнього пасма. 
  —Дякую.–посміхнулася вона йому і на щоках дівчини з'явилися дві маленькі ямочки. 
  —Будь ласка.
  —Я так і думала, що тепер будуть одні незручності. Минулого тижня змінила парикмахера. І от вона підстригла занадто коротко, що тепер я не можу навіть зібрати волосся, аби в обличчя не лізло.–нащось продовжила Сеня.
  Аль всміхнувся їй у відповідь розуміюче, хоча ніколи не мав довгого волосся. Батько ніколи не дозволив би йому, навіть якби він захотів. Алю лишалося тільки бути вдячним хоча б за те, що його не змушують стригтися по армійськи, аби довести, що він достатньо мужній.
  Дівчина зробила невдалу спробу знову зібрати зачіску і потерпівши чергову невдачу залишила все як є. 
  Вони пробігли останнє коло і хтось підбив учителя дозволити їм зіграти сьогодні у вибивалу. Тож обидва класи об'єдналися для гри. Вибивалами визвалися Віка з класу Аля і якийсь хлопець з 11–Б. Інші збилися в купку в центрі залу готуючись приймати удари долі власним обличчям. Аль не дуже любив цю гру, враховуючи свою незграбність. Тож він непомітно став поближче до вибивал, аби першим вилетіти з гри не викликаючи підозр. І далі він зможе залишок уроку просидіти на лавочці спокійно спостерігаючи за грою інших.
  —Почали!–свиснув Валерій Геннадійович. 
  Віка замахнулася м'ячем і той пролетів в кількох метрах від Аля прямо перед обличчям Марка коли той в останню мить встиг відсахнутися. 
  —Обережніше.–всміхнувся він дівчині і та розчаровано підтисла тонкі губи. 
  —Тц.–ще більш розчарованим був Аль. 
  Схоже його планам не судилося здійснитися поки Марк лишається в грі. Хоча…
  Кримезний хлопчина з паралелі вибив свою однокласницю і та радісно пострибала до нього на лавку. М'яч опинився у Віки і вкотре полетів у бік Марка влучаючи натомість в Даню коли той відволікся задивившись на когось в натовпі і не встиг вчасно відстрибнути. 
  Аль подумав, що це не найкраща його ідея на данний момент, але що тільки не зробиш заради спокою. Він ніби випадково підібрався поближче до Марка і став з ним пліч опліч. 
  —Привіт.–всміхнувся брюнет. 
  —Привіт.–відповів тим самим Аль. 
  Він сподівався, що Марк пробачить йому те, що стане його квитком до волі. 
  Хлопець з класу Б вибив вже половину своїх олнокласників тим часом як Віка лише кількох людей, які зовсім не радували її своєю присутністю. 
  Марк вже зрозумів, що знову стане головною ціллю і приготувався ухилятися. Натомість Аль приготувався прийняти м'яч на себе. І коли вже замружив очі вчувши як той летить в його бік, хтось схопив його за руку і різко смикнув. Аль не втримав рівновагу перечіпаючись через чиюсь ногу і потягнув за собою горе рятівника. Вони врізалися в бідолашну дівчину, що так не вдало опинилася поряд з ними,  і та тільки й встигла пискнути. І всі разом вони звалилися на підлогу під сміх однокласників. М'яч влучив прямо у Сашу Білого, що стояв позаду Аля і нічого не підозрював.
  —Дурні!–зло прохрипіла Яна коли Аль спробував відкотитися від неї в бік заплутавшись в незрозуміло чиїх ногах. Він втомлено зітхнув. 
  —Вибач, це випадково вийшло.–винувато простягнув їй руку Марк піднявшись першим.–Ти не забилася?
  —Зі мною все добре!
  Не дивлячись на свої слова дівчина все ж прийняла допомогу. Вона махнула рудим хвостом і заховалася в купці подружок, в останнє кинувши на хлопців злісний погляд. Марк прикро поглянув їй в слід.
  —А ти як?–згадав він про Аля.
  —Ну нащо?–простогнав той.—Нащо ти поліз мене рятувати? 
  —Хотів допомогти.–почесав потилицю Марк.
  —Дякую.–хмикнув Аль.—Я хотів, щоб мене вибили.–зізнався він.
  Марк здивовано підняв брови допомагаючи Алю піднятися. І хоч все пішло шкереберть, коли їх руки переплелися Аль зрозумів, що його зворушила ця маленька спроба Марка. Це було…мило?
  —Нащо?
  —Ненавиджу цю гру.–пояснив Аль відсмикуючи долоню і потираючи натомість забитий лікоть. 
  —Чому?
  —Марку, Альберте, все добре?–крикнув вчитель.
 Аль здригнувся і спробував втиснутися у футболку поглибше. Марк озирнувся в пошуках того, до кого звертався Валерій Геннадійович, думаючи, що вони збили ще когось і не помітили. На його здивування відповів Аль.
  —Так. Але я трохи забив лікоть, можна відпочину на лавці?–миттю знайшовся Аль.
  Марк якусь мить розгублено вдивлявся у нього не розуміючи, нащо Аль відповідає за якогось Альберта. А тоді його очі шоковано розширилися до розміру земної кулі. Аль з усіх сил ігнорував його, ніби не помічає. 
  —Альберт? Серйозно? 
  Аль зробив вигляд, що не почув його.
  —Відпочинь. І після уроку зайди до медсестри. Нехай огляне.–наказав вчитель.
  —Гаразд.
  Ну, хоч все й пішло не зовсім так, як він задумував, але врешті закінчилося непогано. Марк таки справді допоміг йому втекти.
  —Дякую.–весело всміхнувся він Марку і побіг до жаданих лавок, доки той не прийшов в себе.  
  Аль підтис ноги до грудей на лавці і обійняв коліна. У спортзалі було трохи прохолодно, а за вікном десь вдалині лунав грім. Блондинка, що крутилася весь час навколо Марка покликала його назад в гру майже одразу як Аль втік і той забув про те, що щойно сталося. Хоча ні, Аль знав, що він відклав це на потім, а не забув. Проте, поки що він був в безпеці. 
  Було навіть весело спостерігати за одноліткам. Марк лишився одним з останніх у колі. Він вправно бігав залом ухиляючись від м'яча і сміючись із жартів та підбурювань одноліток. Кілька з них викликали посмішку і в Аля. Так минула більша частина уроку. Гордий своєю спритністю Марк справді захопився грою. Він збирався вчергове ухилитися як випадково помітив його погляд на собі. І раптом ніби щось згадав, вся його жвавість кудись випарувалася. Аль відчув, що не до добра це. Посмішка зійшла з його лиця як і не було.
  Марк чомусь раптово перестав ухилятися коли в колі лишилося лише троє підлітків разом з ним. М'яч влучив прямо йому в спину. Віка радісно викрикнула:
  —Так! От тобі, Марк!
  —Ну як? Я думала ти будеш останнім.–штурхнула його та блондинка, що не відходила від нього й на мить. 
  —Звиняй, Стась. Лишаю це на тебе.
  І з цими словами він підтюпцем побіг в бік лавочок. 
  —Куди? Ти маєш бути з іншими! Ей!–гукала йому в слід Віка. 
  Але інші вже підганяли її продовжувати гру тому довелося спустити Марку його самовільність. 
  Аль втомлено зітхнув усвідомлюючи, що Марк направляється саме до нього. 
  —Вже втомився? А я гадав ти сильніше.–кинув він коли Марк приземлився поряд на лавочці. 
  —Ну, принаймні я не спішив покинути гру ніби вона може мене вбити.–посміхнувся Марк.
  —Суто теоретично, померти граючи у вибивалу можливо. Якщо м'яч влучить у голову і гравець впаде та невдало вдариться головою об підлогу. Чи якщо сосуди слабкі…
  —Все-все, я зрозумів тебе.–зупинив потік доволі життєвих, насправді, теорій Марк.—Вибивали дуже небезпечна гра.–з награним осудом промовив він. 
  Волосся хлопця було вологим і від того здавалося ще темнішим ніж зазвичай. Його вилицею скотилася краплинка поту яку Алю одразу ж захотілося витерти. Він насилу переборов це бажання.
  —Насправді це так.
  —Гаразд, розумнику.–посміявся Марк.—То Аль це не справжнє ім'я?
  Аль так і думав, що Марк не залишить це просто так. Він зітхнув і відвів погляд.
  —Справжнє. Просто скорочено від Альберта. 
  —Чому не сказав, як тебе звуть насправді?–продовжував допитуватися Марк.
  —Тому що Альберт Горський – звучить так ніби мої батьки ненавиділи мене з народження.
  Закотив він очі сподіваючись, що Марк не вловить нотку гіркоти, яку йому не вдалося приховати у голосі. 
   Але Марк лиш посміявся. 
  —Мої батьки теж пішли недалеко від твоїх.
  —Ну не знаю, якщо назвеш сина Макаром вийде доволі непогано.–відпустив смішок Аль. 
  —Йди до біса.–штурхнув він його плечем, але теж усміхнувся.—Марченко Макар Маркович – жах який.–здригнувся він і Аль розсміявся дивлячись на неприхований страх в обличчі Марка. 
  —То тепер ми квити?–запитав Аль з надією.
  —В сенсі?–не зрозумів Марк.
  —Ну, я розповів тобі свій сикрет.
  —Ааа, он воно що.–всміхнувся Марк.—Ну ні.–похитав він головою заперечно.—Так не піде.
  —Чому ні?
  —Ну по перше – ти не сам це розповів. Якби не вчитель, я впевненийти б і далі приховував своє ім'я.
  Тут Алю довелося визнати, що Марк мав рацію. 
  —А по друге – так не цікаво. 
  Настала вже черга Аля дивуватися.
  —А що тоді цікаво?
  Марк хитро облизнув пересохлі від спраги губи, – Алю вартувало зусиль не зацмклюватися на цьому, – і відвів задумливий погляд кудись вбік, ніби розмірковує над питанням Аля. Хоча він майже був впевнений, що той вже знає відповідь. 
  Аль мовчки чекав, сам не помічаючи, як затамував подих.
  Їх погляди зустрілися і в очах Марка зблиснули підступні іскорки від яких у Аля стислися груди.
  —Скоро дізнаєшся.–всміхнувся він.—Не зараз.
  —Чому? В які ігри ти граєш? 
  —В жодні.–стенув плечима Марк виглядаючи якомога більш щирим.—Просто не хочу говорити тут.
  Аль поглянув на однолітків, що розбрелися залом хто куди. Це й так була їх найдовша розмова в межах школи за весь час знайомства. Але, що ж такого хотів обговорити Марк, що іншим не можна було чути? За спиною пролунав грім. Марк знову здригнувся. Аль сподівався, що Марк лиш дражнить його. Він не міг нічого знати. Але, що як знав?