5. Марк

   Марк прокинувся коли за вікном ще було дуже темно, а годинник показував 03:00. Він мабуть заснув поки гортав фото на сторінці Ніки, і телефон повністю розрядився. Вона видалила всі пости з ним. З коридору доносився шелест одягу і звук падаючих коробок.
  —Я бачу ти гарно погуляв.–саркастично відмітив підліток слідкуючи за невдалими спробами батька зняти кросівки.
  —Пробач, я мабуть розбудив тебе.–дуже старанно пролопотів заплутаним язиком чоловік. Марк насилу розібрав слова.–Я..проба..еґкх..–чоловік перечепився через шнурки свого взуття і ледь не влетів носом в одвірки. 
  Марк лиш зітхнув. Більш знайома, ніж йому хотілось би, картина. Перекинувши руку батька через плече підліток повів його в кімнату. Скинув смердюче тіло на постіль і обтрусив одяг від перегару. Насправді батько рідко напивався так сильно. Раніше коли мама ще була з ними, вони робили це вдвох. Але після розлучення обидва оговталися. Ніби тільки алкоголь тримав їх разом. А коли розлучилися то і в ньому зникла потреба для обох. Марк стис щелепи до болю. Що правда, іноді на свята, тато ще міг дати собі занадто багато свободи. Ось прямо як сьогодні.
  —Дяк...гку..ю.–чоловік перекинувся на живіт і майже одразу вирубився.
  —Завтра подякуєш.–прошептав Марк стягуючи взуття з батька і кидаючи його в інший бік кімнати.

                                    ***

  Марк прокинувся ще до того як задзвонив будильник. Він сходив в магазин, купив олії, хлібу та таблетки від похмілля. Неспішно приготував дві порції яєчні, налив по стакану соку, і поклав поруч з однією тарілкою пластину таблеток. Ну, принаймні аромат їжі робив цей будинок хоча б для виду затишнішим. 
  Коли батько прийшов на кухню, хриплячи і потираючи скроні пальцями, хлопець вже доїдав свій сніданок готуючись до розмови.
  —Ого, з чого таке свято? Хочеш, щоб ввечері випав сніг?–саркастично пожартував батько, але по його виразу обличчя було зрозуміло що він був приємно вражений.
  —Просто я хороший син.–заявив Марк.
  Батько лиш недовірливо повів бровою 
  —Втім,–додав хлопець,–буду не проти якщо ти вирішиш винагородити мої старання та любов.
  Чоловік тяжко зітхнув і зразу ж пошкодував про це закашлявшись.
  —Ось, тебе мабуть сильно сушить.–підліток протягнув склянку холодної води, але забрав руку геть коли батько потягнувся по неї.—Спочату плата!    
  Марк простягнув вперед вільну руку долонею вверх.
  —Гаразд, візьми в моєму гаманці. Але не більше двох сотень!–крикнув чоловік коли підліток побіг, кинувши пусту тарілку, до вітальні де лежав робочий портфель батька.
  Марк дістав дві купюри, а потім повагавшись взяв ще одну. Все ж, тато не збанкрутує якщо це будуть три сотні.
  —Я дуже вдячний!
  Хлопець накинув свою джинсову куртку і закинувши на плече портфель вибіг з квартири не чекаючи на батька. Тому ще довго приводити себе до ладу.
  Зранку Марк вже двічі перечитав вчорашнє повідомлення Ніки. Думки весь час поверталися до її посмішки, до її дзвінкого сміху і ніжного голосу, до темно-червоної помади яку вона так любить. А ще, до каштанового волосся яке так любив Марк. Але всі дурниці швидко витіснилися коли він знову опинився в автобусі заповненому людьми, що як і він поспішали в своїх справах. На цей раз йому вдалося вирвати місце на сидінні біля вікна. На щастя поруч сіла жінка років тридцяти, з приємними квітковими парфумами, і відділила підлітка від натовпу. 
  Поїздка видалася доволі вдалою. Біля шкільних воріт Марк майже одразу впіймав поглядом пшеничну маківку, роздумуючи чи варто наздоганяти. 
  —А ти рання пташка.–замість вітання викрикнув на вухо однокласника Марк.
  —Бляха!–Аль підстрибнув на місці ледь не налетівши на дівчину, що йшла поруч. Її спантеличене обличчя і червоні щоки Аля змусили Марка подавитися сміхом.
  —Доброго ранку.–буркнув Аль зкоса зиркнувши на Марка.
  Марк ще в їх першу зустріч помітив, які ж сині у нього були очі. Ніби не справжні. Сьогодні Аль мав трохи кращий вигляд ніж вчора. Принаймні не складалося більше враження, що він може звалитися непритомним в будь яку мить. Він одягнув такий самий помаранчевий светр поверх сорочки як у їх першу зустріч. А на руках знову ті ж самі браслети, що і вчора. Вони пасували його очам. 
  —Зранку повітря чистіше, правда?–Марк потягнувся і вдихнув морозний вітер на повні груди.—І в автобусі менш людно.–додав він на що Аль знову поблажливо всміхнувся похитавши головою. Ніби Марк був найбільшою дитиною яку він зустрічав. Він робив так щоразу коли вони зустрічалися, і це навіть забавляло Марка. 
  Вони зайшли в школу мовчки, Марк не знав, про що можна говорити з майже незнайомою людиною. Та і просто мовчати не здавалося дивним. Доки вони йшли на третій поверх, де в обох була зарубіжна мова, Аль вітався з усіма хто зустрічався їм на шляху дивуючи Марка. Він не здавався особливо товариським. Марк навіть сказав би, що Аль виглядав достатньо замкнутим. Але, здається, він помилявся. Втім, Марку теж вистачало уваги однолітків. Його дуже швидко оточив натовп бажаючих подружитися і вони з Алем розділилися. Марк лиш встиг побачити як Аль абсолютно один зайшов в кабінет залишивши своїх товаришів позаду. 
   На уроці вчитель говорив щось про якісь затоки і течії, чи щось таке. Але його майже ніхто не слухав. Чесно кажучи Марк навіть не намагався звертати увагу на лекцію. Він листав стрічку інстаграму коли натрапив на нове фото Ніки з купою їх спільних друзів. Вони всі виглядали щасливими і жодного натяку на те, що один з них був не поруч. А чи був Марк взагалі хоч колись одиним з них? Він вже не знав напевне. Йому більше не було навіть до кого повертатися, якщо так розсудити. Образа в душі набула гіркого згнившого смаку. 
  Він хотів, щоб друзі хоч трохи посумували за ним так само як він за ними. Але їм було добре без нього. І що? Роки дружби нічого не значили? Марк злісно натиснув на кнопку відключення телефону. Екран замиготів і вимкнувся. Все одно ніхто не буде йому дзвонити чи писати.
  —Все добре?–пошепки запитала Стася помітивши поганий настрій сусіда по парті.
  —Так. Забув зарядити.–збрехав він.
  Дівчина недовірливо підім'яла рожеві губи, зовсім не схожі на вишневі – Ніки, але нічого не сказала. Вона сама запропонувала йому сісти поруч коли Марк тільки увійшов в кабінет і представився новим однокласникам. Вона була привітною, і ніби як милою до нього. Постійно пропонувала допомогу коли Марк чогось не розумів чи не знав де знайти. Але ділитися своїми проблемами з нею він не збирався. 
  Марк кинув поглядом на всіх присутніх в кабінеті. Жодного знайомого обличчя. Навіть імен більшості з них він не запам'ятав, за що йому було трохи соромно.
  —Слухай.–мовив Марк до Стасі.–Розкажи щось про своїх однокласників.
  Дівчина трохи здивувалася, але була рада ініціативі з боку новенького. 
  —Ну, я навіть не знаю, що можна розповісти.–дівчина подивилася на однокласників точнісінько так само як це зробив Марк хвилину тому.–Даня, ось той хлопець на першій парті, відмінник, улюбленець вчителів. 
  Вона вказала пальцем на русявого хлопця в окулярах.
  —А це Костя. Місцева «еліта».–закотила вона очі зображуючи лапки в повітрі.—Разом зі своїми друзями Едом, Мілою та Сашою. А он та компанія полюбляє випити, і скоріш за все після школи вони нікуди не вступлять.–дівчина зморщила носик дивлячись на групу однокласниць попереду, схоже тут було щось особисте.—А ці хлопці спортсмени.
  —А про А-шок, що можеш сказати?–Марк махнув головою за плече Стасі, в той бік де, як він думав, мав знаходитися від них кабінет в якому проходило заняття 11-А.
  —А що вони?–дівчина довгенько мовчала роздумуючи.—Я мало, що про них знаю. Ми майже не спілкуємося. Знаю, що є там багатенько відмінників. Сеня малює для шкільних свят і творчих конкурсів. Міша займається плаванням і навіть вигравав у змаганнях. А так нічого особливого. 
  Марк прикусив губу, думаючи, чи варто питати про Аля. Він обіцяв мовчати про той випадок біля басейну, але що, як він і раніше чудив щось подібне? Аль говорив, що ніякого секрету у нього немає, але ж це справді було дивно. Цікавість не давала спокою. До того ж, Марку потрібно було відволіктися на щось, аби не думати знову й знову про те, що залишив у Києві. 
  —А про Аля знаєш щось?
  Дівчина нахмурила брови замислено.
  —Аль… Аль…–пробубніла вона собі під ніс.—Аа! Ти про Горського!
 Марк кивнув занадто радий тим, що дівчина знала щось про його нового знайомого. 
  —Ну, навчається непогано. Староста 11-А вже кілька років. Ніби інших кандидатів немає.–закотила вона очі.—Загалом він доволі тихий тому не можу сказати нічого цікавого про нього. 
  Марк відчув легке розчарування. Схоже Аль вмів гарно маскуватися. 
  —Хоча, був якийсь скандал рік тому.–згадала Стася і Марк нашорошив вуха намагаючись не виглядати останньою пліткаркою.—Щось про те, що він відшив якусь дівчину, з іншої школи. І вона потім влаштувала істерику його батькам.
  —Влаштувала істерику його батькам?–перепитав Марк здивовано.
  —Ну так, вони тоді ще заборонили йому їхати з нами на екскурсію до Львову. Були всі три паралелі, а він пропустив. Пам'ятаю це бо 11-А тоді без старости купу проблем приніс. Нуль організованості.–бубніла дівчина.—Але більше я нічого не знаю про це. Запитай краще у нього сам, якщо цікаво.
  Марк сумнівався, що Аль радо розповість йому цю історію. Але це було вже щось. Він всміхнувся про себе. Хто б міг подумати, що цей чудак з несправедливо синіми очима, виявляється ще й місцевий розбивач дівочих сердець.
  Він сприснув від сміху не уявляючи того Аля, – з червоніючими від будь чого щоками і стриманою усмішкою, в ролі безсердечного ловеласа. І все ж спробував зосередитися на словах вчителя. Але кожного разу перед очима бачив то щасливу Ніку в колі друзів, то Аля біля басейну. Тоді він більше виглядав спустошеним, ніж безсердечним. 
  Наступного разу коли всі відправилися до їдальні Марк вирішив приєднатися. На півдорозі він перехопив Аля і втягнув у свою компанію. Ну, не те щоб свою, просто купка найбільш зацікавлених однокласників збилася навколо нього і весь час ходила слідом куди б не направлявся Марк. Аль був єдиним в цьому колі хто не рвався зближатися з ним. Але й проти ніби не був.    
  —Чому ти так дивишся на мене?–настороженно запитав Аль.
  —Нічого такого. Просто цікаво.–ховаючи посмішку і тікаючи від подальших запитань до буфету сказав Марк. Аль лиш провів його спантеличеним поглядом.