4. Марк

   У тісному автобусі пахло алкоголем, потом і дешевими парфумами. Якась жіночка з собакою на руках вже третій раз наступила Марку на ногу і навіть не перепросила, поки вони стоячи намагалися ловити рівновагу, коли водій налітав на ями. Сидінь на всіх не вистачало. Що доволі дивно, враховуючи яким маленьким це містечко на сім тисяч осіб здавалося Марку після столиці. Якийсь чоловік повернувся до нього задом і намагався затиснути між собою та бильцем чийогось крісла, але хлопцю вдавалося триматися на достатній відстані. В салоні гучно грало якесь радіо, але розібрати пісню було складно через гомін навколо. За вікном швидко змінювалися незнайомі краєвиди. Якоїсь миті промайнула вивіска кафе і в животі підлітка жалібно забурчало. Він не їв з самого ранку, знехтувавши місцевою шкільною їдальнею. Ті підозрілі тефтелі взагалі не викликали апетиту. Доки тато не займеться шкільною кухнею, Марк, напевне, триматиметься від неї подалі. Як би це не звучало. Та саме зараз він би не відмовився від піци чи хоча б миски якогось їстівного супу.
  Випавши нарешті з автобусу підліток глибоко вдихнув свіжого повітря і мало не закашлявся. Голова запаморочилася від однієї тільки думки, що тепер доведеться кожен день їздити цим «пекельним» транспортом. А все завдяки татечку, якому закортіло зняти приватний будинок в якомусь забитому селищі в десяти кілометрах від школи. Замість якоїсь, не до кінця розваленої, квартирки в центрі міста.
  Марк зійшов на зупинці в центрі села. Крокуючи вулицями він уважно оглядав потріскані стіни будівель, зачинені магазини і побиті часом доріжки. Деякі перебудовані наново будинки стояли поряд з старими стріхами, яких до цього Марк ніколи не бачив в реальності, тільки на фото в підручниках історії. Але зараз від солом'яних дахів та побілених стін не лишилося майже нічого крім дірявих спогадів. Хлопець мав визнати, що не дивлячись на всю занедбаність це місце мало свій дивний шарм. Трохи сумний, але притягуючий. Прямо як той хлопчина якого він зустрів у школі. Та як би там не було, якби йому випав шанс він все одно повернувся б назад до столиці.
  Вони з батьком перебралися в це село кілька тижнів тому, заради нового батькового захоплення. Той знайшов якусь занедбану школу і загорівся бажанням підняти її на ноги. Марк вже звик до спалахів таткових ідей, але переїжджати відмовлявся до останнього. Він вмовляв батька, щоб той залишив його вдома, а сам їхав сюди. Марк був готовий навіть жити з матір'ю. Та чоловік залишався непохитний.    
  «—В Києві небезпечно, Марку. З кожним днем все гірше, ти хіба не бачиш?»–переконував він поки Марк відмовлявся збирати речі.
  А Марк йому відповідав:
 «—Отож бо! Тату, тут Ніка! Вона ж нікуди не поїде. Тату, а друзі? Я просто залишу їх тут?»
  «—Ти не допоможеш їм тим, що залишишся.»
  Врешті Марку не лишилося іншого виходу окрім як здатися. Та і, чесно кажучи, Марк розумів, що навряд мати дозволила б йому залишитися з собою. Максу це б не сподобалося. 
  Телефон мовчав з самого переїзду, жодного повідомлення чи дзвінка. Всі кого він називав друзями ніби забули про нього. Навіть Ніка. Марк йшов тротуаром чужої вулиці вдивляючись в темний екран телефону. Вже вдесяте за два дні він пише їй повідомлення дорогою додому. Дівчина в мережі, але навіть не читає.
  08:00 :«Нік, я сумую.»
  10:42 : «Ей, я бачу, що ти в мережі. Навіть не прочитаєш?»
  14:30:«Ми взагалі ще разом?»
  16:10:«Мабуть ні... 
 …Напиши якщо колись прочитаєш.»
  Здається з від'їздом Марка сюди, Ніка вирішила, що це гарний привід покінчити з усім. Вони були разом три роки. Три роки він не бачив нікого окрім неї. Вірив, що вони будуть разом завжди. А тепер… Краще б вона сказала це прямо ніж так підло «морозиться». Він же не дурень, чудово все розумів. Але не міг навіть остаточно відпустити її. Якщо це взагалі колись можливо. 
  З глухим стогоном хлопець потер обличчя руками і відчув звичний запах сигаретного диму яким був просякнутий кожен сантиметр його шкіри і майже весь одяг. Жахлива звичка, яка з'явилася разом з переїздом і новою тишею. 
  Іржаві ворота двору застрягли в землі, коли Марк намагався їх відкрити. Довелося піддіти ногою та припідняти, щоб відкрити. Марк втомлено зітхнув заходячи в будинок. Всередині було пусто. Батько залишився «краще знайомитися» з іншим шкільним персоналом і дім був у повному розпорядженні Марка. Вони ще не повністю розпакували свої речі, більшість меблів були загорнуті в плівку проти пилу, а на стінах не було жодного фото. Проте, як і в минулій їх квартирі. 
  Марк кинув портфель на підлогу біля дивану й навіть не роззуваючись пішов прямо на кухню. Як виявилося холодильник багатим на продукти не був. Лоток яєць і напів пуста пляшка молока все, що там залишилося. Розчаровано цокнувши язиком хлопець вирішив посмажити хоча б яєчню, але як потім зрозумів, олії у них теж не було. Довелося варити. Доки вода закіпала Марк відкрив вікно і підпалив чергову сигарету, це вже була шоста за сьогодні. Зазвичай він палив набагато менше. Одну чи дві в компанії разом з хлопцями. Не більше, бо ніколи не розумів сенсу сигарет. Але останні дні видалися занадто… Просто занадто. І це єдиний спосіб, який знав Марк, щоб трохи відігнати тривогу. 
  Він випустив в небо кілька рівних кілець коли телефон різко завібрував у кишені. Нове повідомлення. Хлопець швидко як тільки міг розблокував екран, щоб побачити всього три коротких речення:
  «Я люблю тебе, але ми маємо визнати, що далі так не можемо. Я так точно. Прощавай, Марку.»
  Ніби в одне повідомлення можна було вкласти всі їх спільні три роки. В грудях боляче защемило. Вона навіть не захотіла спробувати. Марк знав, що колись Ніка скаже ці слова. Але все одно було жахливо нарешті усвідомити такий швидкий кінець. 
  Телефон упав екраном на підвіконня жалібно стукнувши. Вода у каструлі кипіла і виливалася на вогонь, гасячи його з гучним шипінням. Марк почувався зараз десь так само як та потушена конфорка. Сигарета вщипнула за пальці тліючи. Він зробив повільну затяжку і випустив стовп диму у вечірнє, холодне небо. Десь на вулиці голосно сміялися діти і гавкали місцеві незнайомі пси, а в голові Марка лиш розростався білий шум витісняючи собою думки.
  —Та пішло воно все!–глухо прохрипів він.
  Хотілося напитися і викинути все з голови. Хоч він і не пив. Але й грошей на алкоголь не було. А компанією, яка була б його спонсором, Марк ще не обзавівся. Довелося знайти батьківський коньяк який той думав, що гарно ховає, але Марк завжди знав де. Хлопець поставив пляшку на кухонний стіл перед собою, відкоркував кришку і спочатку вирішив понюхати. Жахливий запах вдарив у носа спиртом. Марк закашлявся відчувши бажання забути коньячний аромат назавжди. Він поглянув на пляшку, рішуче видихнув. Всього один ковток, що обпалив гортань та шлунок, і Марк відчув на язиці приторно солодкий смак.
  Це був просто найгірший алкоголь який він коли небудь взагалі куштував. Прополоснувши рот водою і запхавши в себе жменю солі, хлопець зрозумів наскільки сміховинно зараз виглядає. Йому стало бридко від самого себе. Він в голос посміявся з самого себе. Був зараз точно як тато. Ну і дурень. Його лиш кинуло якесь дівчисько, а він вже вирішив спитися. Ні, не якесь дівчисько. Дівчина яку, як він думав, Марк справді кохав. Як нікого до неї. Очі защипало від непрошених сліз. 
  Та хіба вона одна в цілому світі? Хіба не буде тієї яка не кине лише через відстань? Може й не буде. Але це не привід кидатися на спиртне. Врешті Марк закрив пляшку і засунув назад у шухляду батькового столу. Їсти більше не хотілося.