3. Аль

   Як би рішуче не був налаштований Аль не перейматися більше новеньким, всі його плани зламалися щойно настала перерва. Здавалося, ніби вся школа тільки те й робила, що крутилася навколо Марка. Кожному учневі було цікаво підійти до нього, заговорити, додати в друзі в соцмережах. Не можливо було стоячи в коридорі не побачити, як він сміється разом з однокласниками. Так, ніби знав їх все життя, а не зустрів годину тому. А кілька найсміливіших дівчат з класу Аля навіть запропонували Марку показати школу після занять. Аль не хотів підслуховувати умисне, просто так вийшло, коли він сидів на підвіконні біля кабінету біології і читав параграф, який вчора не встиг прочитати. Вони говорили занадто гучно, зовсім не турбуючись, що хтось помітить. Марк був всюди. І це трохи бентежило. Здавалося, тільки Аль не намагався подружитися з ним. За весь день він жодного разу не говорив з Марком після тієї незручної розмови. Не те, щоб його це хвилювало. Аль просто хотів спокою і тиші, яких сьогодні не було ніде. Він роздратовано закинув свої речі в рюкзак і направився до бібліотеки. Можливо хоч там сховається від всюдисущого новенького. 
  Погода все ще радувала теплими проміннями коли заняття нарешті закінчилися й Аль вийшов на свіже повітря. Осінь пахла втомою. Проте Аль не жалівся, він був сьогодні в хорошому настрої, не дивлячись на весь той гармидер, що відбувався в школі. Сьогодні він не піде до басейну, як і найближчим часом. Шкіра на стопах не була вдячною йому за обмороження. Та й до того ж один раз його вже помітили, і хоч поки це обійшлося, наступного разу це може бути вже не Марк, а хтось хто не закриє очі на диватства підлітка і його схильність до саморуйнування. 
  Після ранкової поїздки з татом і Біною додому йти не сильно хотілося, тож Аль звично вставив навушники у вуха і обрав довгу дорогу додому. На нього очікувала приблизно година спокою, і він зможе сповна насолодитися музикою розкладаючи всі думки по полицях. 
   Коли він вже минув ворота шкільного подвір'я чиясь рука лягла на його плече змусивши здригнутися. У Аля, нажаль, була неймовірно погана реакція. Тому він більш незграбно, ніж хотілось би, озирнувся впускаючи один з навушників прямо на асфальт. Ще мить і він би, напевне, розбився, якби та сама рука що впіймала Аля не встигла б вхопити його за кілька сантиметрів до землі. На щире здивування Аля це був ніхто інший як Марк. 
  —А ти швидкий коли не треба.–видихнув хлопець ніби як втомлено. 
  Але не виглядав так ніби справді приклав зусиль, щоб наздогнати Аля. Тому той проігнорував ці слова з більшою цікавістю очікуючи, що він скаже далі. Марк простягнув Алю навушник на розкритій долоні:
  —Не проти пройтися разом?
  Взагалі, Аль очікував, що після того, як вони обидва пообіцяли мовчати про таємниці одне-одного, вони з Марком більше не будуть спілкуватися. Причин на це не було жодних. Але ось він стоїть перед Алем пропонуючи пройтися і Аль бачить як переливаються золотом його очі на вечірньому сонці. 
  —Ні. Дякую.–стенув плечем Аль і побачивши легкий подив на лиці Марка поспіхом додав.—Не проти. І дякую, що впіймав навушник. 
  Марк задоволено кивнув і пішов трохи вперед. Аль рушив слідом. Його плани щодо музики та роздумів на самоті остаточно зруйновано, але врешті Аль сам не зміг відмовити. Він ніколи не міг цього зробити коли люди були з ним ввічливі, за що іноді й сварив себе.
  —А ти не багатослівний.–помітив Марк коли вони вже хвилин десять йшли мовчки розглядаючи то дерева, які завчасно починали жовтіти й осипатися, то старі вулички. 
  Аль криво всміхнувся на таке точне зауваження.
  —Можливо й так.
  Марк хмикнув, а тоді озирнувся навколо пересвідчившись, що вони відійшли вже достатньо далеко від школи, і дістав з кишені пачку недорогих сигарет та маленьку пластикову запальничку, яких вистачало в кожному кіоску. Він витрусив одну сигарету на долоню, клацнув запальничкою й Аль відчув їдкий запах табачного диму. Марк простягнув пачку Алю, але той відмовився і хлопець без наполягань заховав сигарети назад в кишеню брюк. 
  — Доречі, хіба ти не мав зараз бути з Лікою та Марго?–згадав він.
  —Хто це?–нахмурив брови Марк.
  Аль зупинився, здивовано кліпнувши кілька разів, а тоді раптом розсміявся. Ну звісно, цей хлопець навіть не запам'ятав більшість з тих, хто сьогодні говорив з ним. Не дивно. Аль і сам, напевне, розгубився б якби його переслідувало стільки народу. І на що вони взагалі сподівалися накидуючись на новенького таким натовпом?
  —Що смішного?–ще більше насупився Марк. Сигарета так і лишалася в його пальцях не початою. 
  —Нічого, просто… Це дівчата з мого класу, які збиралися провести тобі екскурсію школою. Вони весь день обговорювали це на уроках. 
  —Аа…–протягнув Марк. 
 Аль помітив як легка провина торкнулася його обличчя.
  —Я відмовив їм.–сказав Марк.—Хотілося відпочити трохи від людей.
  —Розумію.–кивнув Аль рухаючись далі і про себе жаліючи бідних дівчат яких продинамив Марк сьогодні.—Але, я ніби як теж людина. 
  —Ой, справді?–умисно здивовано округлив очі Марк оглядаючи його з ніг до голови.—Чорт. Я якось і не помітив. 
  —Придурок.–скривився Аль хитаючи головою, але все ж не зміг стримати усмішки. Помітивши це Марк теж знову усміхнувся. 
  —Якщо серйозно, то звісно я знаю, що ти теж людина.–Марк зробив коротку затяжку випускаючи в небо клубок диму.
  —Тоді чому вирішив піти зі мною?
  Марк стенув плечима, мовляв – і сам не знає.
  —А чому ні? Чи ти теж будеш розпитувати у мене про батька, і підлещуватися?–повів він бровою і щось в погляді який Марк кинув на нього не здалося Алю жартом. 
  —Підлещуватися? Твій тато, що, якийсь прокурор? 
  Насправді Аль здогадувався, хто його тато. Але смішок, який випустив Марк, підказав, що тримати свої здогадки при собі було правильним рішенням.
  —Якби ж.–мрійливо зітхнув Марк.—Але, ні. Він всього лиш звичайний вчитель математики, а тепер ще й директор вашої школи.–кивнув Марк кудись за спину. Туди, де вони лишили шкільне подвір'я. 
  —От тобі й на. Директорський син, курить сигарети, за спиною вчителів.–протягнув Аль замислено.—Невже в нашій школі завелися бунтарі? 
  —Ну,–хмикнув Марк,–до тебе мені ще далеко. 
  Аль ніяк не прокоментував це. 
  —Слухай,–озвався обережно новенький,–я нікому не розповім,-запевнив він-але...
  —Що?
  Серце Аля пропустило удар. 
  —Що ти там робив? У тебе типу якийсь фетиш?–знову глузливо всміхнувся Марк з тими пекельними вогниками в очах.
  Аль сподівався той не помітив, як полегшено він зітхнув. 
  —Не думаю, що мої фетиші, справа незнайомців. 
  —Як грубо, це постріл в саме серце.
  Марк театрально скрився від болю і затис рукою без сигарети невидиму рану на грудях. Поводився як дурень. Тим не менш, Аль знову не втримався від тихого смішку. 
  —Ну, це твоє діло.–врешті погодився Марк.—Але знай, що тепер я просто зобов'язаний розкрити твою маленьку таємницю. 
  Він підморгнув Алю і той сам не зрозумів, чому у нього запалали щоки. 
  —Хах.—всміхнувся він відводячи погляд хоч кудись.—Спробуй якщо хочеш. Але ніякої таємниці немає.
  Марк розтянув губи в широкій задоволеній посмішці і знову потягнувся сигаретою до губ.
  —Моя зупинка.–сказав він хвилин через п'ять, коли вони підійшли до автобусної зупинки розмальованої різними графіті, не всі з яких були шедеврами арт мистецтва, чи хоча б пристойними.  
  —Гаразд.–кивнув Аль, відчуваючи нерозумне розчарування. Вони навіть не друзі. Але йому подобалося говорити з Марком. Можливо навіть хотілося б, щоб ця прогулянка тривала трохи довше. Але в будь якому разі, вони все одно зустрінуться завтра у школі. 
  —Шкода, що так швидко, я був би не проти пройтися ще трохи.–неочікувано озвучив думки Аля Марк дивлячись йому в очі. 
  Такий пильний погляд змушував Аля нервувати. 
  —Так, я теж.–погодився той.
  В ту ж мить вони побачили як під'їхав автобус висаджуючи людей на тротур.    
  —Здається, тобі варто поквапитися.–сказав Аль коли Марк не поворухнувся.
  —Є таке.
  Зробивши останню затяжку Марк викинув недопалок на асфальт прибиваючи носком нового ідеально чистого кросівка. 
  —До завтра.–відсалютував він поспішаючи перебігти дорогу доки не було авто. 
  —Бувай.
  —А, точно,–озирнувся Марк,—класні браслети.
  Аль розгублено опустив погляд на пальці, що весь цей час перебирали тканеві блакитно-сині смужки. Він міцніше стис їх між пальців.
  —Класна бандана.–спішно кинув він у відповідь доки Марк ще не встиг піти. 
  Він побачив як обличчя хлопця повеселішало. 
  —Дякую.–відповів Марк і застрибнув в автобус в останнє посміхнувшись Алю. 
  Коли автобус від'їхав, Аль знову поглянув на свої браслети. Він сам не помітив як усміхнувся самими губами згадуючи ніби не такий вже й великий комплімент Марка. Аль втомлено зітхнув і знявши з рук тканинні смужки заховав їх глибше в кишені джинс перед тим, як повернутися додому.