Під одним небом: Щаслива кінцівка

Весна прийшла неспішно, але впевнено.
Школа, здавалося, ожила після зими: сонце лагідно зігрівало подвір’я, пташки співали, а трави пахли свіжістю й свободою.
Я йшла парком, де вперше побачила Артема, і згадувала всі ці моменти: перший поцілунок, перше побачення, перші сварки та примирення.
Всі хвилювання, ревнощі й таємниці — вони вже здавалися далекими, майже як сон.
І тоді я побачила його.
Він стояв біля лавки під старим деревом, де ми вперше трималися за руки.
У руках — букет весняних квітів: ніжні білі тюльпани і трохи яскравих нарцисів.
— Привіт, — тихо сказав він, усміхаючись.
— Привіт, — відповіла я.
Він простягнув мені квіти. Я взяла їх, і наші пальці знову торкнулися.
— Я думав про все, що сталося, — сказав він, дивлячись у мої очі. — Про плітки, про Аліни, про все минуле. І зрозумів одне: хочу тільки тебе.
— Я теж, — прошепотіла я.
Ми сіли на лавку, тримаючись за руки.
Вітер колихав гілки над нами, і сонце гралося у його волоссі, створюючи легкий золотий ореол.
— Пам’ятаєш перший наш поцілунок? — спитав він із посмішкою.
— Звісно. Я ніколи його не забуду, — відповіла я.
Ми довго мовчали. Не було потреби говорити.
Тільки погляди, усмішки і тихий шепіт сердець.
— Хочу, щоб ми більше ніколи не сварилися через непорозуміння, — прошепотіла я.
— Обіцяю, — відповів він. — І хочу, щоб наше життя було як цей вечір — спокійне, тепле і під одним небом.
Ми притислися один до одного, і весь світ ніби став маленьким.
Лише ми двоє, наша любов і цей момент.
Пізніше ми йшли парком, сміялися, говорили про мрії й плани.
Він обіймав мене за талію, я притискалася до нього, і було відчуття, що ніякі плітки, ревнощі чи минуле вже ніколи нас не зламають.
— Знаєш, — тихо сказала я, — іноді мені здається, що все це неможливо.
— Чому? — спитав він.
— Бо так красиво, що страшно, щоб не зникло, — усміхнулася я.
Він обережно взяв моє обличчя в долоні:
— Це не зникне. Ми зробимо все, щоб було саме так. І навіть якщо важко, ми будемо разом.
І тоді я зрозуміла: справжня любов не про драму, ревнощі чи плітки.
Вона про довіру, про турботу, про тепло, яке не згасне навіть у холодні дні.
Ми довго сиділи на лавці, дивлячись на захід сонця.
Постійно тримаючись за руки.
Постійно під одним небом.
І я знала, що попереду ще багато пригод, але тепер ми будемо проходити їх разом.
Бо любов, яку ми відчували, була справжньою, чистою і вічною.
І навіть коли вечір перетворився на ніч, і місяць заграв своїм світлом на озері, ми сиділи поруч, усміхалися і шепотіли одне одному слова, які звучали як обіцянка:
“Під одним небом — назавжди.” 💕

                            КІНЕЦЬ