ГЛАВА 43

      Віка.

     Щойно ми піднялися по сходам одного з корпусів гуртожитку, як попали в особливу атмосферу. Мерехтіння вогників з гірлянди додавали приміщенню антуражу та певної загадковості. Грала сучасна музика. Багато хто танцював.

- А хіба можна влаштовувати такі вечірки? - запитала у Сабіни.

- Звичайно ні! Ти ж не дурненька, все розумієш! Але, якщо є правила їх слід порушувати. - вона підморгнула. - Хочеш щось випити?

- Навіть не знаю. - розгублено відповіла, обвела присутніх поглядом, намагаючись ідентифікувати знайомих.

      І таки знайшла. Одразу помітила двох хлопців з мого курсу: Януша та Юліана. Ця парочка друзяк, як ті два антиподи, занадто різні, щоб дружити, але товаришують. Коли я тільки з’явилася в цьому навчальному закладі з запізненням на декілька днів, ця парочка намагалася взяти наді мною шефство, пхаючи навперебій мені свої конспекти і пояснюючи де тут що і як. 

     Говіркий Юліан, увесь час усміхнений і готовий видати новий прикольчик одразу на заміну попередньому, викликаючи тим самим посмішку, хочеш ти цього чи ні. Такий собі пухляш і добряк. Навіть не побоюсь слова “няшка”. 

      Януш. Трішки замкнений буркотун, увесь час готовий до найгіршого сценарію і не гребує кожного разу його озвучувати присутнім. І повірте, це не завжди єдиний варіант, зазвичай вони сипляться з нього, як з рогу достатку. Високий, худорлявий з аристократичними рисами обличчя.

     А тут вже я, перепрошую, висварилася про себе! Як же ж без них! Шимон і Анела. Вірніше - міс Барбі Шимон і її вірна собачка Анела. З перших днів якимось дивовижним чином я заслужила окрему “любов” цієї “солоденької” до нудоти парочки. А все через те, що старшокурсник Леон: красунчик і секс-символ цієї академії, мав необережність зупинити на мені свій погляд.  І я його десь розумію, і навіть по своєму співчуваю, ну як можна пропустити мую руду гриву! Тож під роздачу потрапив би легко, якби Шимон так не трусилася за свій імідж. А ось і він - власною персоною. 

     У чорній косусі і такого ж кольору футболці зі значком буквою А в колі. Це що натяк на “анархію”? Пф-ф. Як у школі, початкові класи. Та все ж таки десь погоджуюся, виглядає він дійсно зухвало. Такий собі поганець серцеїд. Мамини доці, певно, пісяють кип’ятком від одного його погляду. Та перепрошую, на мене цей імідж не впливає жодним чином. Леоне, тобі повз… 

- Ходімо до них! - потягнула мене за руку Сабіна. 

- Чому саме туди? - здивувалася я. Є й інші закутки, де можна спокійно дочекатися закінчення вечірки.

- Ти навчаєшся з Янушем!? - сусідка запитала і рясно почервоніла.

- Так! І що з того? - Боже, коли це я стала таким шлангом? Здогадалася вже коли запитала. - То тобі він…?

     Сабіна ще більше зашарілася. 

- Ну окей! - здалася я, чого не зробиш для хорошої людинки. - Ходімо, якось спробую Вас познайомити.

- Ні, ти права не треба! - в останній момент пригальмувала Сабіна та вже було пізно бо нас побачили.

     Леон озирнувся, обвів мене поглядом з ніг до голови, потім жестом вказав, щоб нам налили якогось пойлечка, напевно точно градусів під сорок. Такий собі лимонад “Буратіно” - відчуй себе дровами… 

      Навколо Леона переважно зібралися одні дівчата, яким чином затесались туди ще й Януш з Юліаном для мене залишилося загадкою. Першокурсникам взагалі вхід багато де обмежений. 

- Ну що, мої солоденькі? - запитав Леон, заводячи публіку до писку і мокрих трусиків. - Зізнавайтеся, хто з Вас вже не дівчатка, а спробували чоловічі обійми з глибоким зануренням?

      Фу! Що за треш? Він з глузду з'їхав? Це інтимна інформація точно не для широкого загалу. Шимон звісно його еротично-низького голосу явно не зацінила, але й не пішла геть, вдаючи ображену… Стоїть поряд переминаючись з ноги на ногу. Якби музика так гучно не грала, то напевно, було б чути, як скриплять її зуби. 

- До дна, мої бешкетниці, хто позбувся вже цього жіночого елементу! - він підняв свою чарку й випив, провівши перед цим, як наче певний ритуал, рукою по колу і всі дівчата, червоніючи і хіхікаючи завзято припустилися сьорбати зі своїх чарок. 

     Всі, блін, окрім мене! Одна я стою наче застигла. А цей демон у шкірянці витріщається на мене і його губи розтягуються в ідіотській та самовдоволеній посмішці. От же ж покидьок! А це все підстава!

     Краще вже випити, ніж стати посміховиськом! Піднімаю руку, щоб відпити, та він випереджає мене, хапаючи за руку.

- Ні-ні ні! Здається, хтось тут хоче нас обдурити! - вигукує він і всі витріщаються виключно на мене.

- Відвали, Леоне! - від мого опору завзяття його лише збільшується. 

- Незаймана Вікі! - Шимон протягує моє ім'я особливо огидно. Перетягуючи всю увагу на себе. 

- А що якщо ми оголосимо парі на кругленьку суму, хто перший позбавить Руду цього зайвого для такої красивої дівчини атрибуту? 

- Не називай мене Рудою! - вибухнула я. - Пішов ти Леоне! 

     Лише одна людина в моєму житті має право називати мене так, і це явно не він.

- А чому на неї парі? - надула свої пухкі губки Шимон. Вона що настільки дурепа?

- Ну може тому, що тебе вже нічого позбавляти! - видав Юліан. 

- Шухер! Облава! - крикнув хлопець, який щойно забіг до приміщення. - Комендант. 

      І всі кинулися в розсипну. Я теж не стала виключенням. Бути покараною у перші ж тижні навчання досить сумнівна перспектива. 

- За мною! - скомандував Леон, хапаючи мене за руку.