ГЛАВА 42

       Віка.

       Привіт тобі мій любий щоденник. Отже сьогодні, цього сонячного дня початку вересня я роблю перший запис, за рекомендацією мого психолога. 

      Все у житті минається: і смуток, і печаль. Залишаю все погане у минулому… минулому житті, так напевно точніше. Бо зміни відбулися кардинальні, на всі 180 градусів… Сказав би мені про це хтось раніше, пошелестів би у відомому напрямку…

        Отже!

        Вже майже місяць, як я живу, працюю і навчаюся у Варшаві. Але все по-порядку. 

      Того злощасного вечора, схопивши нашвидкоруч все необхідне: документи, якісь речі першої необхідності, поїхала ночувати до батька. Того ж вечора придбала квиток до Польщі, дякуючи ще діючій Шенгенській візі, а вже наступного ранку вирушила до Варшави. 

       “Чого до Варшави?”, - запитаєте ви мене.

      Ну хоча б тому, що саме там розміщується головний офіс компанії де я працюю. Тож чому ні? Треба ж було з чогось починати. Здається в мене вийшло!

     Знаючи непогано англійську і на достатньому рівні польську мову пройшла тестування та вступила до навчального закладу - Академії Фінансів та Бізнесу Вістула на бакалаврат за фахом “Інформатики”.

      Ось так, тітко Лідо, можливо й з мене все ж таки щось вийде! Незважаючи на Ваш вирок!

     А далі поселилася в гуртожитку. Кімната була розрахована на двох, тож моєю сусідкою виявилася дівчина на ім'я Сабіна з маленького польського містечка Стараховиці.

     Можливо, Ви мене вважаєте слабодухою втікачкою. Та насправді настогидло грати чемну дівчину, коли оточуючі готові на підлянку. Досить! Нещирим друзям, користолюбним родичам та зрадливому коханому. Вирушили дружно, всі до останнього в “бан” на телефоні та у житті.

      Богдана вирвати з серця було складніше всього. Навіть знадобився психолог. Але вже потрошку оговтуюся. Завдяки порадам фахівця зараз  пишу  ці рядки. 

- Ей! - окликнула мене Сабіна, і відклала вбік свого ноутбука. - Ти ще довго? 

      Насправді, геть не помітила скільки часу пройшло вже. Відклала товстий зошит з твердою обкладинкою й поглянула на дівчину, а потім перевела погляд на годинник. Майже восьма година вечора. Пригадала, що обіцяла сусідці по кімнаті подумати щодо вечірки у п'ятницю. До якої лишається вже менше години. Оце я затягнула інтригу. Сама навіть у шоці!

- Вже закінчила! - сіла на ліжку, потягуючись. За цей час усе тіло добряче встигло заніміти.

- То ти йдеш зі мною? 

      Сабіна зістроїла личко наче те оленятко із відомого мультика про Бембі. Одні очі чого варті… Сині, великі, бездонні! 

      Знову пригадалися настанови психолога, а саме частіше бувати серед своїх однолітків, щоб не почуватися самотньою і знову й знову не поринати у неприємні моменти з минулого.

- Якщо чесно, то ще не знаю, Сабіно! 

- От же ж! - дівчина гірко зітхнула. - Дісталася мені сусідка. То увесь час плаче.…

- Плакала… - виправила її.

- Так! Вже наче заспокоїлася. - погодилася вона. - То може вже час і на люди виходити. Навчання зараз не рахується! Ну буває у всіх нещасливе кохання. Але ж краще всього клин клином вибивати. 

- З чого ти вирішила, що це через кохання? - дійсно, не пам'ятаю, щоб щось таке розповідала їй. 

- Ну та тут і гадалкою не треба бути! 

       Моя сусідка виявилася досить толерантною особою і перший час взагалі тактовно не лізла до мене й нічого зайвого не розпитувала. Хіба що за виключенням звідки я приїхала. Спілкуємося з нею звісно не дуже багато, але принаймні вона розуміє мене. Деякі слова ще приходиться замінювати на англійський еквівалент, та чим більше часу проходить тим впевненіше і легше мені спілкуватися з оточуючими та педагогами. 

      Сама вона навчається на факультеті “Міжнародних відносин” тому ми з нею бачимося лише рано вранці і увечері після занять. Увесь вільний від навчання час я проводжу за віддаленою роботою або ж вдосконалюю польську мову. Що завгодно, аби менше поринати у спогади.

      Сабіна приблизно мого віку і навіть зростом ми однакові. Різниця у кольорі волосся. Вона досить симпатична білявка. За блакитні великі очі, здається вже сказала. Досить приємна і легка у спілкуванні. Та й у побуті не можу дорікнути.  

      Отже повне взаєморозуміння! Доки сусідка не вдалася до вмовлянь відвідати разом студентську вечірку. 

      Ну що ж, можливо вже час вилазити мені з мушлі в яку я самотужки запхала свою п’яту точку. Досить проводити вечори за роботою, адже справжній реальний світ він поряд, навколо мене. А я ще й містом нормально не встигла погуляти. Маленька кав'ярня поряд з кампусом не враховується…

- То що мені вдягнути на вечірку? - відчинила шафу й почала перебирати вішаки з одягом. - Порадь!

      З собою взяла мінімум одягу, тут вже придбала декілька речей: класичну спідницю та білу блузу для відвідування занять, зручні джинси та кофту, а ще спортивний костюм для прогулянок. 

       Сабіна стала поряд й пройшлася кінчиками пальців по одягу, оглядаючи. 

- Може он ту сукню на бретелях? - запропонувала сусідка.

- Ну вже точно ні! - і навіщо я тільки взяла ту кляту сукню? Ту саму в якій зустріла Богдана в Затоці. Хотіла ж позбутися її, то чому й досі не зробила цього?