ГЛАВА 41

       Віка.

- Слухняна дівчинка! - задоволено вигукнув Марк, щойно я відчинила дверцята його автівки. Лєра невдоволено зайорзала на сидінні поряд з водієм, але зробила вигляд наче все добре. 

         Їхали мовчки. Я намагалася заспокоїтися і переконати себе, що вчинила вірно. Та серце все-одно увесь час норовило вискочити з грудей. Двуяка ситуація, погане передчуття та ще й страшенна тривога перед невизначеністю. 

         Один тільки Марк відверто кайфував від того, що відбувалося, зиркаючи на мене через дзеркало заднього виду. 

         Нарешті виїхали за місто. Відлюдна траса, яка зараз вирувала життям та мерехтіла сотнями фар від автівок. 

- Де ми? - запитала Валерія.

- На перегонах, Мала!

         Авто колишнього зупинилося поблизу найбільшого скупчення людей. У темряві складно було розібрати обличчя. Натовп вирував емоціями, і був схожий на великий мурашник. 

         Марк заглушив двигун й пафосно вибрався з автівки. Ходою телезірки, як мінімум Голлівудської величини дістав з багажника шолом у вигляді черепу. Один його жест і всі розступилися, звільняючи йому дорогу до яскравого і крутого байка. То він приймає участь у перегонах? Нічого не розумію! А до чого тут Бодя?

- Ходімо! - скомандувала Лєра й теж вибралася з автівки. 

         Послідувала за нею. Ковзаючи поглядом  по незнайомим обличчям доки не зупинилася на Рафіку, а вже потім помітила поряд Богдана. 

         Вилиці Боді напружилися, він спробував зробити крок у напрямку до мене, та його перехопив Рафік.

- А ось і ті фанатки! - безцеремонно вказав на нас. - Пам'ятаєш, розповідав, що цікавилися тобою?

         Богдан одразу змінився в обличчі, брови зійшлися на переніссі. Намагалася зрозуміти його емоції,  марно. Та ось його погляд переключається на Марка, який винирнув з натовпу все ще тримаючи в руці свій шолом. 

- Ну привіт, Бодя-я! - протягнув він принизливо і дівчата, що стояли поряд почали сміятися й перешіптуватися. - Готовий до перегонів? Сьогодні поблажки не буде, як минулого разу! 

         Вилиці Богдана напружилися, стиснув кулаки й, зробив крок у напрямку Марка, та Рафік міцно вчепився в його руку, стримуючи.

- А ти знаєш, що твій механік в цих перегонах поставив на мене? - знову провокує його Марк.

         Отже ж покидьок! Слів бракує!

- Так, панове! Облиште Ваш словесний обмін до кінця перегонів! Починаємо через п'яти хвилин! - організатор дійства став між ними.

- Я б на твоєму місці змінив механіка! Якби чого не сталося! - процідив Марк. - Знову! - сплюнув під ноги й, одягнув шолом. 

- Богдан! - хотілося підбадьорити його. Попросити бути обережним. Додати, що вболіватиму за нього, та від його холодного та зацькованого погляду сіпнулася й, слова самі застрягли в горлі.

         Мовчки розвернувся, мазнувши по мені поглядом й попрямував до старту де вже стояв його байк. 

         Богдан.

         Все що відбувалося протягом останніх хвилин нагадувало якийсь сюр, постановку режисера-початківця. Віка з Лєрою були у Рафіка… Той поставив на Марка… Марк приймає участь в перегонах… Картинки змінювалися в моїй уяві одна за одною. Кожна наступна гірша попередньої. Невже це на яву? 

         Знервований, злий як чіп, роздратований. А треба зібратися, бо від цього залежить результат. Нащо взагалі так ризикувати, щоб завалити все? Маю довести і тому ж самому Марку, що не спасую, що не пастиму задніх, що та вистава, яку розгорнув навколо мене Марк не стане на заваді моїй перемозі. 

         Потім неодмінно розставлю всі крапки над “і”, дізнаюся про все, складу  єдиний пазл із розрізнених елементів.

          З'являється дівчина, яка дає відлік до початку. Всі напоготові. Рев моторів… Напруження… Все єство, наче єдиний нерв. Адреналін знову стукає в скронях, притуплюючи страх та інстинкт самозбереження. 

         В останню мить озираюся, знаходжу в натовпі Руду й, мій байк рветься з місця… Почалося!

         Марк основна перешкода, про третього учасника мало переймаюся, він плутає десь позаду. А от той покидьок увесь час петляє, не даючи можливості обігнати. То це помста в нього така? Не вірю, що мажор з'явився тут заради виграшу! Знову спробував підрізати. Невже, минулого разу, коли мене повело через те, що хтось підрізав була геть не випадковість? Але ж тоді на перегонах Марка точно не було! Хоча, не треба бути наївним! Зараз в наш час гроші вирішують дуже багато чого. 

         Стрілки на приладовій панелі забігали дивним чином, та й мотор вже не реве наче дикий звір, щось змінилося. В той самий час Марк знову спробував підрізати, але я притишив хід, цього разу вже його повело й нахилило на бік. Швидкість чималенька, один його невірний рух і він злітає, зустрічаючись з твердою землею. Озираюся на мить, наче живий, принаймні ворухнувся. До фінішу лишаються лічені метри. Мотор мій кашляє так, наче от-от віддасть Богу душу.  

         Ну давай “рідненький” ще трішки! Третій учасник наступає на п'яти, дихаючи в спину. І на останніх метрах лише на пів тулуба я вигризаю перемогу!