ГЛАВА 39

       Віка.

      Вечір тягнувся неймовірно повільно. У Арсена виявилися якісь серйозні справи, тому вони з Машею повечеряли і він привіз її до нас. 

       Таке собі дівоче тріо. 

      Зізнаюся, я страшенно переживаю. Не просто переживаю - не знаходжу собі місця. І все  через Бодьку.

      На автоматі взялася шаткувати овочі, які мовчки підсунула мені Маша. Цікаво, а вона теж про щось здогадується?! Може хлопці між собою прохопилися? 

        Лєра увімкнула музику й почала пританцьовувати з келихом  слабоалкогольного мохіто. 

- А чому Марк сьогодні за тобою не приїхав? - поцікавилася Маша. Озвучила те, про що я хотіла запитати, але утрималася, щоб не акцентувати на ньому зайву увагу. 

- Сказав, що буде вечеряти з батьками і бізнес партнерами. - пересмикнула плечима Валерія і продовжила рухатися під музику.

       Ну які це бізнес партнери, припустимо, я знаю. З донькою так званого партнера, найближчого з батькового кола, Марк навіть два роки зустрічався. Та й зараз під сумнівом, що в цій історії поставлено крапку. Здається їх батьки вже давно вирішили все за них. Щось типу, - “А ти Маркушо пограйся, попсуй дівчат, поки молодий, бо коли одружишся на донечці твої яйця опиняться міцно затиснуті в залізному батьківському кулаці”.

      Цікаво! Чи Арсен зараз разом з Богданом? Як не як найближчий друг.

      Мій телефон ожив. Прийшло сповіщення в месенджері: “На добраніч моя Руденька! Люблю тебе!”

      Мала б радіти, та ці слова з присмаком гірчинки зараз. Перше зізнання, а на душі смуток.

      “Я тебе теж”

      Хотілося додати: “Бережи себе”. Та обмежилася лише першими словами. 

     Не так уявляла перше зізнання, але життя рідко стовідсотково відповідає нашим сподіванням та очікуванням. Гірчинки додає розуміння того, що він зараз знаходиться під впливом емоцій, можливо навіть трішки відчуває свою провину за те, що не до кінця зі мною відвертий. 

     Дівчата накрили стіл для вечері.  Вже було досить пізно, тому були лише салатики та легкі закуски. Я теж приєдналася до майже нічної трапези. 

- Ти знаєш, що завтра мої батьки приїздять з братиками? - запитала в мене Лєра, напхавши повний рот салату.

- Ні! Від тебе перший раз чую! 

      Отакої, а раніше про це повідомити не можна було?

      Мене більше цікавить де саме вони зупиняться! Перспектива прокинутися ранком у одному ліжку з якоюсь тварюкою, по типу змії,  яку з любов'ю підкинуть близнюки, для мене не така й радісна.

- У братиків день народження, а мама давно їм  обіцяла показати Київ. От і вирішили приїхати на вихідні. Бо вже скоро почнеться навчальний рік. Задощить! Потім це зробити буде складніше.

     Напевно вже час шукати з’ємне житло. І бажано в іншій країні. Хоча, якщо для цієї сімейки майже сімсот кілометрів не коло, то немає жодної гарантії, що мене не знайдуть і там…

    Отже, мій ранок наступного дня почався з легкого переляку, бо коли я прокинулася від шереху й розплющила очі, Вася й неВася дивилися на мене в чотири ока не моргаючи.

- Якого? - сіпнуло мене від неочікуваності. - Що ви обидва тут забули? 

- Ми прийшли перевірити чи ти прокинулася! - видали одночасно. 

- То вже прокинулася! - роздратовано вигукнула натягуючи простирадло по саму шию.

- Вітаю! Тебе нам віддали на два дні! - радісно потираючи рученята промовив Васька.

- Що значить віддали? Я що річ якась?

- Нєєє! Ти наша нянька! Бо у дорослих своя програма. - додав неВася, витягнувши з рота цукерку чупа-чупс. Не сіпайся так! Ми на тебе вже не сердимося!

- Ви на мене? - мої брови поповзли догори від здивування. - То я досліди над вами проводила, а не ви наді мною? От же ж маленькі нахаби! 

- Хто старе пригадає, тому жуйка у волоссі буде не зайва! - констатував Василь.

       Я знову сіпнулася й, почала долонями водити по волоссю, спостерігаючи, як один з малих розтягує пальцями жуйку з рота й пхає її назад. Провокація 80 левел.

- Злодюжки малолітні, тримайтеся від мого волосся подалі! 

- Окей, Руда! З тебе морозиво!

- Пф-ф! - очманіти, розводять мене на рівному місці. 

- Одягайся, сонько, скільки тебе чекати? Ми не будемо підглядати! Бо вже скоро Бодька прийде з сестричками! 

      Чудово! То дітлахів вже четверо на дві жертви? Дитячий табір у розпалі!

- Хочемо в Океанаріум…

-  І в дитячий парк атракціонів! - додав інший братик.

- Хочухи поприкривали й пішли геть з моєї кімнати! Дайте одягнутися! - скомандувала я. 

      Щойно встигла одягнутися, заплести волосся в дві коси, щоб вже точно впевнитися, що до нього ніхто не торкався, нанести легкий мейк, як прийшов Бодька з двома своїми сестричками. Якщо не помиляюсь, то старшу звати Ірою, а на два роки меншу і ровесницю тим двом чортенятам - Катьою. 

- Привіт! - привіталася з Бодьою, встала навшпиньки підставляючи губи для поцілунку.

      Богдан нахилився й легенько цьомкнув у губи.

- Бєє! - одразу відреагувала Катя, висунувши язика! - Ці дорослі, яка гидота.

     Чудово! То два дні мусимо триматися на відстані один від одного, щоб не спостерігати за: приступами нудоти, непритомностями, смішками, й гидкими жартами та фразочками в нашу адресу.