ГЛАВА 37

       Віка.

      Доки поверталися додому в таксі Лєра своїми припущеннями мені мозок ложечкою виїла. Непогребувала навіть самими дивовижними.

- Тепер розумієш, що ти його зовсім не знаєш? - видала вирок, і відвернулася до вікна насуплена, склавши руки на грудях. - От би мати здивувалася, якби взнала, що її хрещеник займається забороненими речами.

- Якими ще забороненими!? - вигукнула я щойно таксі зупинилося біля нашого будинку. - Ми нічого не взнали, це лише припущення. Сполохай ще своїх батьків, а ті батьків Боді, і піде брехня по селу.

- Ти чула? Той Рафік, одразу видно слизький типчик, згадував про якихось фанаток. - знову затягнула свою пісню двоюрідна сестра. - Може це якісь незаконні перегони на байках? - видала ще одну версію, і цього разу більш-менш схожу на реальну.

       Байк на СТО і реакція Боді коли спробувала зняти з нього верхню одежину. Випадково? Не думаю. А якщо припустити про  нічні перегони то вже вимальовується  певна картинка.  

- Навіщо здогадуватися й перебирати безліч версій? - задумливо запитала у Лєри. - Чому не можна просто про все запитати у Боді?

- От ти цікава чи недолуга? - витріщилася на мене двоюрідна сестра. - Так він тобі правду і видав вже! А ще і ти будь з ним відвертою, чого вже! Розкажи, як сьогодні їздила по тихому до Рафіка! Та де ночувала, теж не забудь розповісти!

- А я і не роблю великої таємниці з того де була сьогодні вночі! - пересмикнула плечима я. - Лишилась у Маші.

- М-м, то “Бурьонка”, як ти її тоді назвала, вже найкраща подружка? - з нотками заздрощів видала Валерія, незабувши нагадати той злощасний перший вечір в Затоці.

- Просто ти була права, - потішила її самолюбство, - Маша дійсно виявилася хорошою людинкою.

- Угу! - вона кивнула й почала щось клацати на своєму смартфоні. 

- Ну а ти сама? - не витримала вже цього разу я. - Ти б повернулася додому після сварки з хлопцем, коли не хочеш його бачити через образу, і є чималий шанс, що він може тебе чекати біля твоєї домівки?

      Лєра відірвалася від телефону й поглянула на мене. 

- Ладно, закриємо цю тему! 

     Ця невизначеність, неабияк лоскоче нерви. Наче скручує їх в один тугий вузол. Коли інформації обмаль, ти починаєш щось самотужки домудровувати, насичуючи неіснуючими варіантами, і це теж явно не йде тобі на користь. Напруга та адреналін зростають, змішуються в гримучу суміш і ти вже не знаєш куди себе подіти від занепокоєння. А якщо зважати на те, що шляхів розв'язання в даний момент ти не маєш, цей факт повільно зводить тебе з розуму.

- Марк обіцяв про все дізнатися! - переможно видала Лєра, і на її обличчі засяяла посмішка.

- От тільки його не вистачає! - обурилася я. - Без нього не обійтися? 

- Не обійтися! - перекривила мої слова подруга. - Ми були сьогодні у того Рафіка, багато дізналися?

- А тобі так треба знати? 

- Звичайно! Я турбуюся про  Дана!  На відміну від тебе! Все ж таки не чужа людина! 

      Це що зараз було? Знову приступи турботи? Те що я зараз не вмикаю режим “кіпішувати”, і більш менш сиджу спокійно геть не означає, що мені байдуже на Бодьку. А розуміння, що те чим він займається може бути досить небезпечним тільки ще більше підливає олії у вогонь.