ГЛАВА 35

      Віка.

      Лєра схопила свій смартфон. 

- Дай візитівку! - діловито вигукнула.

- Навіщо вона тобі? 

- Маю знати адресу куди ми їдемо, щоб викликати таксі!

- Яке таксі? Ти що збожеволіла!? - в мене аж очі вилізли на лоба після такої заяви.

- Гаразд! Не хочеш таксі, можу попросити Марка, щоб нас відвіз! - вона примружила очі, знає ж, як саме мною маніпулювати, натиснувши на болюче місце. 

- От поясни, навіщо нам туди їхати? 

- Тобі не цікаво в що встрягнув твій хлопець? А я маю знати, все ж таки не чужа людина.

      То вже не чужа і така турбота? Не треба грати на публіку перед Марком? От тільки, що її діями керує зараз людяність, я не вірю, як і вте, що вона щиро переймається за нього. Не втрималася й закатала очі під лоба. 

- Тільки одягни на свою руду шевелюру кепку, якщо не хочеш, щоб Бодька дізнався, що ми там були. - продовжувала вона, так впевнено, наче вже на півдорозі до того злощасного СТО.

- Ти говориш так, наче я вже погодилася. - обурилася.

- Звичайно погодишся! А якщо це щось серйозне!? 

       Валерія заходилася викликати таксі, шукаючи тим часом мені кепку.

- Вікторіє! Врахуй! Якщо ти зі мною не поїдеш, я все взнаю, а тобі нічого не розкажу! - от же ж шантажистки шматок… 

       Одягнула світшот та темні джинси, зібрала свою руду шевелюру в косу.

- Ось! - вигукнула переможно Лєра, протягуючи мені чорну кепку.  - Він явно у чомусь відчуває свою провину! - додала, накинувши коло біля моїх квітів. - Інакше навряд чи став дарувати такі квіти!

- То мені вже і квіти подарувати не можна? - склала руки на грудях.

- Ось подивишся! - в дусі тітки Ліди вигукнула вона, переможно потираючи долоні.

      До СТО їхали майже годину через усі пробки. Повірити не можу, що вона мене таки вмовила! 

    Таксі зупинилося біля узбіччя, висадивши нас через дорогу. Служба технічного обслуговування виявилась великим ангаром чорного кольору з відповідною вивіскою і безліччю автівок поряд. 

- Дивись! - показала пальцем. - Он ще схожий байк. 

      Попленталася за нею слідом.

- Доброго дня! - Лєра одразу увімкнула “режим флірту”, але її жертва скривилася не дуже то поспішаючи вступати з нею в діалог. - Ми хочемо поцікавитися долею чорного байка фірми Судзукі - власник Богдан Яценко.

- Так вже вам той байк цікавий? Чи швидше сам байкер? - чоловік з ім'ям Рафік на робочому синьому комбінезоні зняв захисні окуляри й відклав сварку подалі.

- Ну, і байкер теж! - Валерія розтягнула губи в милій посмішці.

- Фанатки? - приснув той. - Не переймайтеся, дівчатка, увечері він вже буде в строю.  А якщо потрібна більш детальна інформація, то ти - зеленоока, можеш лишитися! - останні слова були адресовані мені.

- Ні дякую! Ми напевно вже підемо! - потягнула Лєру за рукав. Треба терміново робити звідси ноги.

- Передумаєш! Вертайся! - він похітливо оглянув мене з ніг до голови.

      Дурна була ідея! Висварилася про себе. Холодними задерев'янілими пальцями нашвидкоруч натискала на телефоні іконку таксі, вбиваючи зворотню адресу. 

- Поглянь! - вигукнула Валерія.

       Боже, що ще цього разу?

- То не авто Арсена?

- Дідько! Лише цього не вистачало! - стала озиратися на всі боки, щоб знайти де сховатися, уявляючи реакцію Боді, якщо він помітить мене тут. 

      Дрібними перебіжками сховалися за найближчу будівлю і не визирали, доки Богдан з Арсеном не зайшли всередину СТО.

      Маю надію, що той Рафік одразу не прохопиться, що Бодькою і його байком цікавилися. Страх, наче я злодійка змушував серце битися неначе навіжене. Треба заспокоїтися та перевести подих, та як це зробити? Ще й Лєра, в ролі мого особистого злого демона, що сидить на плечі і нашіптує всілякі гидкі вчинки.