ГЛАВА 34

       Віка

     Щойно повернулася додому, як Валерія оглянула мене з ніг до голови, примруживши вже нафарбовані оченята. Взагалі, вона мене зустріла при повному параді, хоча вдома могла до десятої ранку сміливо ходити в піжамці і без мейку. 

       Марк безцеремонно ввалився за мною, навіть не запитавши, чи можна увійти. Нахаба. 

- Лєрко! Налий попити, страшенно сушить! - скомандував, так саме скомандував, розвалившись на стільці на кухні. 

- Зараз! - покірно підметнулася вона і дістала з холодильника мінеральну воду. 

       Пфф, наче сам дупу підняти не може! Ось він мажорчик у всій красі. Вважає, якщо є гроші, то може крутити дівчатами, як заманеться. 

- То де ти ночувала? - запитав одразу щойно вилокав кружку води. Це що ж вчора треба було робити, щоб так підсушило? Хоча-а, я приблизно здогадуюся. 

- А з якого переляку я тобі маю щось пояснювати? 

       Зціпив щелепу так, що аж зуби заскрипіли.

- А Богданчик то цілу ніч під будинком просидів… - Лєра зобразила, наче так вже переймається за нього. 

- Та не такий Ваш Богдан і Божий Одуван! - вичавив з себе Марк і запхав у рота крекер.

- Пф-ф. Звичайний ботан у минулому! Та ще й нудний, як моя бабуся! Завжди сидів у кутку на всіх домашніх посиденьках. - Лєра обійняла ззаду Марка. 

      То це для нього сказано, прогин зараховано цікаво? Бо зовсім недавно іншу пісню співала, враховуючи те, що той хрещеник Лєриної мами. Грала вдома гарну дівчинку, а тут вже не треба? 

- Та нє! - зі злою посмішкою видав мій колишній, і крихти з крекера розлетілися по всій кімнаті. - Не такий він вже й простачок. Я тут деякі зв'язки свої підняв, ну так чисто з цікавості… І факти відкрилися. Поліція б теж охоче зазирнула угості, якби знала кого шукати…

- Чи не зорі в Затоці розбурхали твою цікавість? - не втрималася я.

- Нічого більше не розкажу! - надув щоки.

- Ні-ні ні! Розказуй, я вмру з цікавості. 

- Іншого разу! - насупився як сич. - То ми йдемо чи ні? - звернувся до Валерії. 

- Так! - Зиркнула на мене.

- Ось! - протягнув мені візитку.

- Що це? - Збентежено запитала в нього, прочитавши “Рафік СТО, телефон….” - В мене немає авто. 

- Можеш поцікався, що байк твого “коханого Боді”, - після цих слів він скривився, наче щойно зжер щось гидке, - робить третій день на службі технічного обслуговування.

       Після цих слів піднявся, притягнув до себе і чавкаючи, наче бик, який жував на полі траву, поцілував Лєру. Він що? Справді думає, що викличе цим в мені хоча б якісь інші емоції окрім огиди? 

        Нарешті ця парочка лишила мене на самоті. Та от слова Марка ніяк не йдуть з голови. От же ж мерзенне створіння!

       Зробила собі міцну каву й спробувала попрацювати хоча б з годину. Якщо це можна  назвати роботою, бо всі думки геть про інше. Може зателефонувати йому? Та що я скажу? Ти все невірно зрозумів? З Марком нічого не було? І ночувала я у Марії… А потім спитати, що ж то вчора було? 

        Роздався дзвінок, хтось прийшов. Але точно не Лєра, в неї є ключі.

       Відчинила й застигла на порозі. Богдан тримав в руках величезний букет з червоних та білих троян.

- Вибач за недовіру! - тихо промовив.

- Проходь! - впустила його, трішки оговтавшись від несподіванки. 

- Ти сама? 

- Так. - кивнула головою і заходилася шукати вазу в яку б помістилися квіти. Шкода, щоб така краса зав’янула. 

      Бодя слідкував за моїми діями. Щойно шикарний букет зайняв почесне місце у центрі столу в гостьовій кімнаті, наблизився до мене і обійняв.

- Я ледве з розуму вночі не з'їхав. - прошепотів тихо. - Не роби так більше, щоб  там між нами не відбувалося у майбутньому.

- Взагалі не хочу з тобою більше сваритися. - щиро відповіла й потягнулася за поцілунком. 

      Та нашу ідилію було швидко зруйновано. Вгадайте хто? Звичайно Лєра! 

- О, ще одне коло пошани? - їдко, але з янгільським обличчя запитала вона. 

- Я краще піду! - Богдан позадкував ближче до виходу.

- Хм! - хмикнула  Валерія та  почала перебирати чергові обновки. 

- Побачимося увечері? - запитала я.

- Пробач, люба! Я сьогодні не зможу. - Винувато відповів, ховаючи очі.

      Ну от! Знову!..